Cirque du Soleil – магію творить команда

Іноді з'являється відчуття, що кожен твій день не відрізняється від інших.

Природно, ти бажаєш чогось більшого. Ти прагнеш відчути щось, що неможливо описати… Виявляється, треба всього лиш глянути, що там, за завісою.

Хороші речі трапляються з тими, хто чекає

Що ви відчуваєте, коли здійснюється одна з найбільших життєвих мрій, черговий пункт з вашого Bucket list, коли хочеться вкотре сказати: “Життя вдалося!”? У мене була така мрія дитинства – здавалося б, далека і абстрактна, проте вона реалізувалась буквально два тижні тому :). Я потрапила на живий концерт Bon Jovi!!!

Це – круте відчуття. Тут не вистачить ні слів, ні твітів, ні фоток, ні навіть відео-звітів у якості HD. Це треба спробувати бодай раз у житті. Щиро бажаю кожному пережити подібне :). А щоби розповідь видалась не лише натхненною чи сентиментальною, а й практичною, розповім, чого мені коштувало здійснення цієї мрії. 

Флешбек запахів або Сербія - 1 рік потому

4 жовтня, рівно рік тому я вийшла з літака в белградському аеропорту, почавши відлік свого нового 3-місячного життя у Сербії. Сьогодні, згадуючи цю дату, я відчуваю одночасно і радість, і легку меланхолію, адже це направду був один із найкращих періодів мого життя :).

Я прилетіла до Белграду в незвично теплий, як на осінь, сонячний день. Сербські дівчата на вулицях міста, яке одразу чомусь викликало в голові паралель зі Львовом, ще ходили в сандалях і сарафанах. Я ж привезла валізу осінньо-зимового одягу. Зате цілий місяць ми ще тішились сонечком, навіть попри доволі прохолодні ранки і вечори... 

Нова подорож: Варшава, Польща

Настав час для серії нових історій про подорожі. 
Я завжди мріяла і мрію побачити різні-різні куточки нашого безкрайнього круглого блакитного м’ячика. Тому, гадаю, живе свідчення побаченого, такий собі записник-щоденник, допоможе не упустити з часом цікавих деталей цих чудесних моментів.

фото з Гугла

Отож, на даний момент я в мандрівці у Польщі, а конкретно – у Варшаві. Ну, якщо бути максимально точним – в цю секунду і в наступні секунд так 9900 я в зручному загальному вагоні польського потяга, який саме везе нашу групу з Варшави до міста Торун на екскурсію. Вагон теплий, внутрішньою будовою нагадує автобус – по 2 м’яких кріслах з кожного боку, внизу під кожним трохи заляпаним дощем вікном – металева коробочка приблизно 15х20см з пакетиком для сміття. Пейзаж за вікном мало чим відрізняється від центрально-українського, лише лісу поки що не видно.

Чому варто поїхати на стажування і як це зробити з користю

Ніщо так не мотивує до роботи, як передчуття дедлайну, що стрімко наближається.

Тому зараз я, уже відчуваючи потилицею дихання нової скорої подорожі, маю за обов’язок поставити останню крапку в попередній, і таким чином логічно завершити цю частину свого блогу. Так. Лише частину, бо планую продовження:). Але про це потім.

А зараз – мій останній wrap up, підсумок і роздум про своє неймовірне стажування у Сербії на тему «Чому треба наважитись і поїхати на стажування і ЩО це дасть».

Louis Vuitton - Journey

Роздуми. Уривками

На стажуванні мені ну ДУЖЕ добре думалось, писалось, виникали нові ідеї, з'являлися нові бачення старих речей і понять. Ще в Сербії я вирішила, що окремі уривки потім викладу у свій блог (звісно ж, все найсокровенніше надовго залишиться за кадром;)), просто щоби поділитись якимись думками. Чи питаннями. Ну, чи просто якимись дурницями, які в той час лізли мені в голову))...

9.10.11

Більше 80 днів наодинці з собою та з новими людьми. Можливість подумати про свою життєву мету, про цінності. Про прагнення. Про те, що робить мене щасливою, і, перш за все, людиною.

How I got a Superjob at SuperDOT

This post is aimed for my Serbian friends from SuperDot marketing agency, that's why it's in English. 
 

Cool motto by Ugljesa, our BOSS

OK, I see that one of the greatest stories is still staying behind the curtain! And it’s really about time to reveal it to public;). So, let all the world listen to it and discover!

…Tonight our weather has been continuing to present 20-degrees-below-zero frost and now I am finally sitting relaxed in my bed after intense day of exams and work, writing these words on my netbook, ‘cause I feel how much I want to share my happiness that I've been feeling after returning to my usual life in Ukraine. All emotions have got much more calm already, but I'm still refreshing every day shot by shot, memory by memory one of the best memories of my whole lifetime..:)!

Я їду додому. Як це було

“Ну, то як ти почуваєшся з приводу того, що їдеш додому?” – звучало уже мабуть вдесяте напередодні мого від’їзду додому. А я якраз не маю ні найменшого поняття, як саме я почуваюся, бо всередині якийсь змішаний і е-е-е “неемоційний” клубок відчуттів. Просто здається, ніби тебе акуратно вирізають манікюрними ножицями з картинки одного середовища, і, як колаж, приклеять завтра до нового, і ти відчуваєш, що спочатку до нього трохи не пасуватимеш)..

"Don't worry!" скажуть серби

Більше 2-х місяців я на стажуванні в Белграді. Оскільки часу пройшло вже досить немало, щоб трохи вивчити доступну мені до спостереження частину сербської нації, гадаю пора озвучити свої суб'єктивні думки-враження про тутешній люд.

І так, поїхали по кількох категоріях).

Спостереження №1 – сербські жінки

Представниці слабшої половини сербського люду різного віку й досі зберігають ті ж самі слов’янські риси обличчя. Тому, як на мене, здебільшого їх нічим не відрізниш від українок – переважно різних відтінків русявого волосся, світла шкіра і очі. Але часто тут зустрінеш балканських красунь зі смуглявою шкірою, карими очима, густим темним волоссям і “неслов’янським” розрізом очей. Це вже через змішану з турецькою кров. Адже Сербія більшу частину свого існування потерпала від явно задовгого “гостювання” турків на її землях, тому багато сербів має напів-, начверть- чи може й менше, та все ж турецьке походження.

Шведське “м’яско” по-сербськи, або За кулісами концерту Hammerfall (ФОТО)

Mood: excited

Music: Hammerfall

Одразу попереджу: тільки якщо ви терпіти не можете хеві-метал – не читайте далі, вам, ймовірно, не сподобається). Для будь-яких інакших відповідей – welcome і сподіваюсь, наступні хвилин 25 будуть витрачені не намарно:).

В четвер, 1 грудня, мені неймовірно пощастило побувати на концерті відомої шведської хеві-метал групи Hammerfall, які зараз мають турне по Європі. Причому не просто пройти безкоштовно на шоу, а взяти у ньому безпосередню участь, працюючи 1 день в команді організаторів за кулісами. 

1 день з життя стажера

6.50 – дзвінок будильника. Включити конвектор, щоб прогріти кімнату 10-15 хвилин перед тим, як вставати з ліжка

7.00 (до 7.15 іноді, якщо чесно з собою;)) – остаточно прокинутись, встати з ліжка (разом з пледом, якщо в квартирі холоднувато), тоді піти в ванну, далі на кухні поставити на плиту молоко для пластівців або воду на чай

Moo-shema – завдання мого стажування

Пора уже написати пост не лише про своє нове місце роботи в компанії SuperDot, а й про задачі, які виконую і ЩО тут власне роблю, тим паче, що зараз трохи є часу для блогу).

Перші дні в компанії я знайомилась з продуктом, над яким працюватиму протягом цілого стажування і створювала міні-проект благодійної фундації для однієї компанії.

Отож, моїм завданням є робота над Moo-shema – новим творінням компанії, яке вони хочуть випустити на ринок для широкого вжитку. Виглядає воно ось так, як на малюнку, і називається Moo-shema ("мушема"):

Moo-shema called "Zunge zaigen"

"Неробочі" робочі п'ятниці:) (ФОТО)

Як ви уже знаєте, робота в мене класна, колектив веселий, а п'ятниця в SuperDot-і – якось вже так склалось – часто прикольно і неформально завершує робочий тиждень. Буде аж ніяк не зайвим поділитись фотографіями, особливо через те, що більшість із них дуже кумедні, самі побачите:)).

От наприклад, однієї  з п'ятниць я готувалась до презентації нашої культури на всім відомому Global Village в шопінг-центрі Delta City, і з самого ранку притарабанила в офіс 2 торби, набиті сувенірами, буклетами, прапорами, стрічками і нашими цукерками (до слова, половину з того мені забезпечило рідне посольство тут, у Сербії, за що їм велике спасибі). 

Як воно - жити в Белграді (ФОТО)

Пора лягти на папір одній з  найбільш очікуваних розповідей та одному з найкращих спогадів за час мого перебування у Сербії: про життя у Белграді.

Белград, як я вже писала, дуже схожий на Київ. Така ж багата архітектура в старому місті – так називається центральна частина столиці Сербії, та новітні високі будівлі у районі Новий Белград. В принципі рівень життя і розвитку – на тому ж рівні, що й в столиці України. Звісно, є і явно не мало відмінностей.

Київ, на мою думку (з того, що я бачила), більше розвинений у плані інфраструктури, особливо (в порівнянні) у його спальних районах. Більше височезних будинків, більше різних гіпер- та супермаркетів, закладів з найрізноманітнішими споживчими послугами і т.д., більше наворочених машин (джип, наприклад, у Белграді рідко зустрінеш!).

Зате Белград мені здається спокійнішим, привітнішим, і загалом віддалені райони – це неймовірна краса крутих звивистих вуличок з невеликими будиночками, маленькими подвір'ями, засипаними хрустким золотим осіннім листям, які мені чомусь нагадують Середземномор’я. Якось тут так автентично, душевно, мабуть так, як воно й є всюди на Балканах)…

Хоч я тут уже місяць, але ще далеко не все бачила, тому, думаю, більше замість мене розкажуть фотографії (фото в "люцькій" якості див. скоро ВКонтакті та на Facebook), а я лише допишу свої коментарі:).

Ну, і для підсумків того, ЩО мені наразі найбільше запам’яталось про столицю Сербії, невеликий список вражень:

Сірі артерії Сербії

Оце сіла я ввечері перед сном писати пост про місто Белград, натомість вийшов пост про добирання і столичний транспорт:). Тож обіцяю, що повний огляд міста буде зовсім скоро, а наразі розповім вам не меш цікаву історію про "сірі артерії", які сполучають мене з будь-яким куточком міста і особливості локального "подорожування" вулицями Белграда:).

Отож, першим по даній темі під час мого перебування в Сербії впало в око те, що у Белграді нема метро! Планують-обіцяють побудувати, але хтозна-коли дочекаються... Тому це і є причиною скажених пробок в центрі, а також на всіх в’їзних та виїзних дорогах біля мостів, яких в місті зо 5 основних, 1 будується, а 1 з них ремонтується, що явно не покращує і так докучливу проблему з корками на дорогах. 

маленький автобус)

Going out та їстівні традиції Сербії

Правду мені говорила Наталя про те, що українці порівняно зі сербами відпочивати не вміють). Так і є: нема в них такого, щоб на вихідні не було якихось планів. Причому вихідний починається не пізніше, ніж в п’ятницю ввечері.

Я не встигла ще добре вивчити, ЧИМ САМЕ серби займаються з вечора п’ятниці по неділю, однак going out саме по кафе в місті в них теж є доволі модним). Кафешки я для себе поділила (може й доволі суб’єктивно, але таке вже склалось  враження) на два види: 1 – кафе, де можна попоїсти, 2 – кафе, де можна попити. Так, щоб було і те і друге – то це вже ресторан).   

До першого виду ту, наприклад, відносяться пекАри - типу булочних, однак тут вибір випічки просто неймовірний – тут можна купити і піцу, і різні сандвічі, і рогалики, булочки, круасани з солодкою і солоною начинкою, бУреки (див. попередній пост), міні-піци і всяка всячина до кольОру до вибОру). Отак приблизно виглядає середньостатистична перкара:

пекара в Белграді

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...

Starting at Superdot

This post will be in English, because my Serbian friends and colleagues will be eager to read it without trashy Google translation :).

As you know, I went on professional AIESEC internship to Serbia for 3 months to work and gain experience in marketing sphere. I was asked a lot of times “Why Serbia?” and my answer always used to be “Because I liked the company and the job description”. And it turned out, that I’ve definitely got the point when decided to come here.

My first day in Superdot was my very first work day actually). It was only AIESEC where I used to work sometimes the whole day, but in the company for sure it’s pretty different and serious).

Враження першого дня

І так, продовжуємо історію).

Насправді новин і вражень, з якими хочеться поділитись, настільки багато, що вирішила за краще тегувати навіть самі пости відносно різних тем, оскільки описування стажування просто за хронологією більш вразливе до частих і, таким чином, що далі, то більш одноманітних новин. Можливо в такому разі писати доведеться рідше, оскільки спостереження мають бути дуже різнорідними і більш-менш тривалими, але принаймні сподіваюсь, що не буде нудно отой весь потік свідомості комусь і мені в тому числі читати;)).

Цей пост буде присвячений темі «Перші враження» про країні, людей і Белград зокрема.

Я тут уже майже тиждень, а отже, час перших вражень добігає кінця, далі будуть другі, треті враження, тому про оті най-найперші саме час розповісти).