Going out та їстівні традиції Сербії

Правду мені говорила Наталя про те, що українці порівняно зі сербами відпочивати не вміють). Так і є: нема в них такого, щоб на вихідні не було якихось планів. Причому вихідний починається не пізніше, ніж в п’ятницю ввечері.

Я не встигла ще добре вивчити, ЧИМ САМЕ серби займаються з вечора п’ятниці по неділю, однак going out саме по кафе в місті в них теж є доволі модним). Кафешки я для себе поділила (може й доволі суб’єктивно, але таке вже склалось  враження) на два види: 1 – кафе, де можна попоїсти, 2 – кафе, де можна попити. Так, щоб було і те і друге – то це вже ресторан).   

До першого виду ту, наприклад, відносяться пекАри - типу булочних, однак тут вибір випічки просто неймовірний – тут можна купити і піцу, і різні сандвічі, і рогалики, булочки, круасани з солодкою і солоною начинкою, бУреки (див. попередній пост), міні-піци і всяка всячина до кольОру до вибОру). Отак приблизно виглядає середньостатистична перкара:

пекара в Белграді

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...

Starting at Superdot

This post will be in English, because my Serbian friends and colleagues will be eager to read it without trashy Google translation :).

As you know, I went on professional AIESEC internship to Serbia for 3 months to work and gain experience in marketing sphere. I was asked a lot of times “Why Serbia?” and my answer always used to be “Because I liked the company and the job description”. And it turned out, that I’ve definitely got the point when decided to come here.

My first day in Superdot was my very first work day actually). It was only AIESEC where I used to work sometimes the whole day, but in the company for sure it’s pretty different and serious).

Враження першого дня

І так, продовжуємо історію).

Насправді новин і вражень, з якими хочеться поділитись, настільки багато, що вирішила за краще тегувати навіть самі пости відносно різних тем, оскільки описування стажування просто за хронологією більш вразливе до частих і, таким чином, що далі, то більш одноманітних новин. Можливо в такому разі писати доведеться рідше, оскільки спостереження мають бути дуже різнорідними і більш-менш тривалими, але принаймні сподіваюсь, що не буде нудно отой весь потік свідомості комусь і мені в тому числі читати;)).

Цей пост буде присвячений темі «Перші враження» про країні, людей і Белград зокрема.

Я тут уже майже тиждень, а отже, час перших вражень добігає кінця, далі будуть другі, треті враження, тому про оті най-найперші саме час розповісти).

Подорож як наслідок шляху, пройденого по дорозі

Змушую себе писати якомога більше про своє стажування просто на нет-буці, про всі емоції і відчуття, починаючи від самого початку, щоб нічого не забути. 

Є трохи часу перед виходом на роботу, тому скопіпащу перший пост (заготовки готувались кілька днів) і поставлю сюди, щоб не збиватись з графіку і не плутатись потім в подіях).

Є в мене одна така цікава, назвемо це річ: рівно настільки, наскільки я ненавиджу збирати речі і везти їх до транспортного засобу, настільки ж я обожнюю дорогу. З неї починається подорож, а подорож - це вже цікаво. Чи їдеш ти в Крихівці пижиком, чи летиш трьома літаками в Нову Зеландію - немає значення, всерівно це ТВОЯ подорож, щось сокровенне і лише тобі зрозуміле.

Я не зможу висловити всі ті відчуття, які переповнюють мене під час будь-якої подорожі, але їх чудово може висловити наступне відео:

Подорож починається

...За 2 години потяг до Києва, а у вівторок - літак на Мюнхен і далі на Белград.
Кілька останніх днів багато людей питалось, чи страшно мені їхати. Хм... може й страшно десь всередині, та якщо й так, то цей страх практично непомітний, - його витісняють зовсім інші емоції: радість, цікавість, бажання спробувати щось нове, передчуття мандрівки..
Відчуваю себе десь приблизно, як Гаррі Поттер, який вперше в житті їхав до Гогвортсу:).

Не буду загадувати наперед, а просто старатимусь ловити кожен момент цієї "пригоди":).
Ну а звіт, опис, апдейт моїх днів/тижнів старатимусь якомога частіше опубліковувати тут.
Буду рада розділити цю подорож он-лайн)