понеділок, 10 жовтня 2011 р.

Враження першого дня

І так, продовжуємо історію).
Насправді новин і вражень, з якими хочеться поділитись, настільки багато, що вирішила за краще тегувати навіть самі пости відносно різних тем, оскільки описування стажування просто за хронологією більш вразливе до частих і, таким чином, що далі, то більш одноманітних новин. Можливо в такому разі писати доведеться рідше, оскільки спостереження мають бути дуже різнорідними і більш-менш тривалими, але принаймні сподіваюсь, що не буде нудно отой весь потік свідомості комусь і мені в тому числі читати;)).

Цей пост буде присвячений темі «Перші враження» про країні, людей і Белград зокрема.
Я тут уже майже тиждень, а отже, час перших вражень добігає кінця, далі будуть другі, треті враження, тому про оті най-найперші саме час розповісти).

…Ти виходиш з літака і потрапляєш куди? В аеропорт? Ні, не правильно). Спочатку ти потрапляєш або в спеціальний коридор-шлюз, який приведе тебе в інший коридор, звідки ти уже таки втрапиш в саме приміщення аеропорту, або ж, в цікавішому випадку, ти зійдеш сходами вниз по трапу і тебе з твоєю ручною поклажею підбере спеціальний автобус та завезе уже безпосередньо в термінал. 
Найцікавіше те, що я анітрохи не пам’ятаю, як було в Белграді)!… Сиджу от зараз і спеціально силкуюсь згадати як виглядав отой «шлюз» (бо з трапу я здається точно не сходила до ніякого автобуса), але не можу!)) Пам’ятаю лише трепетне очікування своєї валізи (дай Боже щоб довезли і не наплутали), це майже як відчуття при оголошенні оцінки на екзамені, коли варіантів лише два: завалив або чудом проскочив;). 
Далі пам’ятаю штампик в паспорті – «прибула!», і вихід в хол, в якому чекають зустрічаючі з табличками, ніби папараці кругом червоної доріжки). Силкуюсь знайти рідне слово AIESEC”... Хм, нема! Відійшла вбік трохи почекати з малечею-нетбуком, якого тим часом нагрузила завданням пошукати пристойний вай-фай хоча б в цьому аеропорту (бо в Мюнхені чомусь не підключався – мабуть на паролі, то ж німці)), написала мамі смс, що долетіла жива-здорова, і за пару хвилин крапля терпіння таки нагородила мене появою в полі мого кругозору пари зацікавлено-запитальних очей мого бадді Пітера (або по-сербськи – Петара), який удостовірився, що я – саме та стажерка, яку він крізь усі пробки приїхав зустрічати і повів мене до своєї машини, яка мала доставити нас до мого нового дому-на-наступних-3-місяці.
Отут і почалось моє перше знайомство зі столицею Сербії. Поки ми їхали швидкісною трасою (близько 15 км розділяло аеропорт і моє житло), я встигла помилуватись місцевістю, насолодитись балканським привітним теплом за вікном (в цей і наступні декілька днів тут було близько 25-27 градусів тепла) та помітити, що Белград доволі схожий з Києвом, особливо його нова частина, дороги, архітектурні рішення, річка (тобто цілий дві – Дунай і Сава), які перетинають місто навпіл, пробки і та частина центру, яку я змогла розгледіти. А от околиці Белграда навпаки дуже чомусь сильно асоціюються з Чернівцями в плані ландшафтних особливостей – безліч спусків і підйомів, вулички вздовж пагорбів та невеличкі а-ля середземноморські будинки. 
Нарешті ми дістались до будинку, де я зараз живу, на спокійній звичайнісінькій трохи уже околичній вулиці. Перше враження запам’ятаю надовго, так як воно мене усміхає й досі, як згадаю: «В яку країну ти б не приїхав жити, бабки під під’їздом, здається, одні і ті ж самі)». Ті ж самі оцінювальні погляди, питання «Ви до кого?» при зустрічі з «чужими», котрі силкуються пройти через вперто зачинені двері під’їзду, - ну просто як штат консьєржок, лиш з тою відмінністю, що «працюють» задурно). Петар все їм пояснив, подзвонив кому треба, і двері нам відчинила усміхнена дівчина мого віку, запросивши до хати. 
Марія виявилась дівчиною хлопця, який є хазяїном квартири разом з його рідною сестрою. Тобто, живу я тепер з братом і сестрою – Ніколо і Міленою в їхній 3-кімнатній квартирі, займаючи відповідно 3-тю кімнату. Моя кімната прикольна. Тут на вікнах прийнято мати ролети ззовні (коричневі, але не такі «жорсткі», як на наших магазинах), які я відкриваю тільки на ніч, щоб зранку мене збудило сонце, а вдень/ввечері майже ніколи не чіпаю їх, бо квартира ж на першому поверсі, а штор нема – не хочу, щоб бабки під вікном мене бачили)). Жартую:).
Хоч в мене й найслабше тут ловить сусідський Wi-Fi, і я вже призвичаїлась доволі пристойно ловити його на кухні чи в кімнаті Мілени, зате маю в кімнаті аж 3 бенефіти – цілих 2 ліжка і диван). На одному сплю, на іншому тримаю поскладаний одяг, а диван використовую зрідка, коли сиджу за нетбуком і пишу якісь кавалки думок-описів для блогу чи гуглю потрібні мені побутові англійські слова. До речі, англійські слова – це окрема і дуже цікава тема, якій я, мабуть, присвячу цілий пост)).
В перший же день я, Петар і Мілена пішли поміняли мені в канторі гроші, купили мені в кіоску SIM-картку до телефону (в них тут, до речі, нема такого поняття як десяток різних операторів, зате є різні карточки з різними тарифами; а от кіоски дуже нагадують наші колишні, і в них тут можна купити дуже багато чого). Потім з’їли піцу в найближчій піцерії – крихітній, зате з величеньким вибором піци та недорогими цінами – велетенську  піцу, густо вкриту м’ясною начинкою можна купити за 6 євро, і вона дуже ситна – останній шматочок ніхто з нас так і не зміг доїсти. Далі мене відвели в поліцію – виявляється, іноземці в Сербії мають реєструватись по приїзді, а по від’їзді в аеропорту здавати отой папірець. Вразила привітність сербів - всюди, навіть у поліції нам усе чемно і терпляче розказували і пояснювали, спідкуючись абосолютно на рівні й охоче.
Петар попередив, що раз я на роботу йду наступного дня на 9-ту, то він мусить прийти до мене на 7.30, інакше ми можем і не встигнути. Я спочатку ніяк не розуміла, навіщо аж 1,5 години на дорогу до роботи, яка, за їхніми словами, порівняно недалеко. Але відповідь мене чекала наступного дня). Та це вже нова тема – перший робочий день))… А перший день гостювання в країні завершився теплим ліжечком і вдячним сном після мало не доби без відпочинку на змішаного вихору різних відчуттів і емоцій)...

6 коментарів:

  1. прочитала і захотілось тебе обняти))))

    ВідповістиВидалити
  2. гггггг))) яка цікава асоціація:) like it!
    і я тебе!

    ВідповістиВидалити
  3. Ой, мамо рідна!!! І як запам*ятовуються такі деталі!!! Лільцю, ти - справжня письменниця!!! Я не можу всі деталі запам*ятати, не те, щоб так гарно описати! Тримайся там, малеча!!!

    ВідповістиВидалити
  4. ооо, Ліля, да в тебе козирна кімната) можеш двох хлопців приютити)

    ВідповістиВидалити
  5. everything goes so bloody well... so its just my destiny to collect all issues problems and gaps. cool.

    ВідповістиВидалити
  6. Witalik, if I didn't know you, I'd think you're jealous)))

    Стас, а чо зразу хлопців?)

    Марта спасибі)) смущаєш мене)..

    ВідповістиВидалити