Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

В суботу в Ніші встигла сама погуляти півгодини на території вищезгаданої фортеці та на мості через річку Нішаву. Пізніше заскочили ненадовго на конференцію по лідерству, організовану сербським Айсеком для місцевої молоді, щоб розказати їм про свій досвід роботи в організації та переваги участі в ній. 

А далі дівчинка Гордана ї я пішли перекусити до кафешки “Cezar”, де ми взяли по традиційному сандвічу з йогуртом (я взяла шоколадне молоко), умудрились зловити Wi-Fi з сусіднього кафе, так як Гордана знала пароль, поговорили про традиції країн, а конкретно – українські і сербські весілля (особливо дійства на сільському весіллі), поширеність української мови серед нашого населення і т.д., але, що найголовніше – обмінялись іменами для муз.плейлистів – тепер маю нову музику до пошуку ВКонтакті).

Ввечері айсекери Ніша і стажери мали збиратись у “кафані” (щось типу нашого ресторану, такого як «Пегас», але в них між кафаною і рестораном є досі незбагненна мені різниця), а перед тим ми встигли зайти у місцевий шопінг-мол, де я придбала собі перший «сувенір» з Сербії – металеві сережки у формі сов. 

В кафані ми просиділи цього разу менше через втому. Тут я пробувала нову для себе страву - традиційний сербський суп – чорбу (з шматочками яловичини), і на цьому основні суботні враження завершились).

Чорба

В неділю вихідний видався неймовірно класним). Я, Карім і Мілош (VP ICX) спочатку зарезервували мені автобус на вечір (тут в них можна квиток купити в 2 сторони одразу, а час від’їзду додому зарезервувати будь-коли пізніше протягом наступних 30 днів), далі перекусили в пекарі, де я спробувала бурек – сербський пиріжок з слойоного тіста зовні та тіста-як-на-піцу всередині, різні шари якого перекладені переважно сирною чи м’ясною начинкою. Доволі жирний цей бурек, але щоб насититись, дівчині вистачає восьмої частини, а хлопцеві – четвертинки пирога, діаметр якого - приблизно 30 см.

Бурек

Сьогодні в Ніші ми бачили «Вежу черепів» - це мур з 4-х стін, в який турки після війни з сербами в 17 столітті, втративши 10 000 солдатів своєї армії, при втраті сербів – 4000, вирішили налякати останніх і вмурували в стіни черепи загиблих сербів. Мур сьогодні має вже далеко не той вигляд, що колись, однак й досі враження залишає своєрідне.

Потім прогулялись трохи по центральній частині міста – біля театру, який в них має дуже цікаву в сприйнятті нашою мовою назву (див. фото нижче), на набережній річки, зробивши цілу фотосесію на вузьких сходах, що ведуть просто до води. На території Фортеці до нас приєдналась Гордана і ми вийшли на її верхній рівень та помилувались розкішною панорамою міста. Ніш як виявилось, знаходиться зовсім близько до гір. В мене уже виникло бажання піднятись на оту таку красиву і круту вершину, яку ми побачили на горизонті, і я озвучила його нашим проводирям. Якщо буде хороша погода в кінці жовтня – на початку листопада, то народ згідний навести справки про маршрут, спорядження, дорогу і може якраз)…

До речі, в цій частині Сербії якраз і знаходяться їхні красиві гірські хребти. По дорозі в Ніш було вже темно, і за вікном неможливо було розгледіти пейзаж, зате додому я поверталась в надвечір’я, а отже мені направду пощастило спостерігати захід сонця на фоні захоплюючих краєвидів трохи далеких від шосе буро-сірих гір і фіалково-синього неба.

Я дуже полюбила за ці два дні Ніш і айсекерів, які охоче нас водили по ньому. А також полюбила такі насичені, сповнені емоцій і вражень вихідні з розряду “make it count”:). Це набагато цікавіше, ніж відсипатись 2 дні (хоч і це, часом буває, треба), і я б дуже хотіла, щоб такого роду активний відпочинок ввійшов в мою звичку не лише у Сербії). Впевнена, що з моїми новими друзями ми ще зустрінемось, можливо й в столиці, поки я ще тут. Принаймні я б дуже і дуже цього хотіла:)).