вівторок, 1 листопада 2011 р.

Сірі артерії Сербії

Оце сіла я ввечері перед сном писати пост про місто Белград, натомість вийшов пост про добирання і столичний транспорт:). Тож обіцяю, що повний огляд міста буде зовсім скоро, а наразі розповім вам не меш цікаву історію про "сірі артерії", які сполучають мене з будь-яким куточком міста і особливості локального "подорожування" вулицями Белграда:).

Отож, першим по даній темі під час мого перебування в Сербії впало в око те, що у Белграді нема метро! Планують-обіцяють побудувати, але хтозна-коли дочекаються... Тому це і є причиною скажених пробок в центрі, а також на всіх в’їзних та виїзних дорогах біля мостів, яких в місті зо 5 основних, 1 будується, а 1 з них ремонтується, що явно не покращує і так докучливу проблему з корками на дорогах. 
маленький автобус)
Мені на дорогу до роботи з мого району в район Новий Белград йде 40-55хв в середньому (включаючи вранішній похід в пекару за рогаликом чи круасаном на ланч). Коли я їхала в SuperDot вперше, це зайняло з півтора години через величезні корки перед мостом через річку. Тому з наступного ж дня маршрут було переглянуто. Тепер їду я трьома видами транспорту: 6 зупинок автобусом, одна зупинка трамваєм крізь давніше згадуване «дике» кільце з безліччю доріг і 2 зупинки потягом (нагадує електрички, тільки кращий вагон;)) – щоб переїхати через Дунай на інший берег. Рекордом було здається 37 хвилин.

До речі, громадський транспорт у Белграді (а тут повний спектр: автобуси, трамваї, тролейбуси, отой потяг) доволі скажений і «правильний аж до невихованості»:). Зупиняється будь-що строго на зупинках (які позначені також на самій дорозі: сильно витягнуте слово BUS жовтим кольором) і відбуває вчасно. Одного разу я добігала на автобус, в напрямку просто назустріч водію, і все ж він, бачачи мене, всерівно рушив в останній момент, вперто зачинивши двері перед моїм носом. А одного холодного вечора була свідком, як сивий дядько, в самому светрі та зі скрипкою і смичком під пахвою, хотів було таки встигнути зайти у поспішаючий трамвай, але двері зачинились, трамвай байдуже рвонув з місця, і дідусь так і лишився стояти на зимній колії...

Трамваї трапляються нові з «наворотами» і старші. Останні часто оснащені доволі цікавою функцією: двері на кожній зупинці не відчиняться, поки ти не натиснеш кнопочку, причому як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку! Чи то така економія тепла чи енергії м’язів вказівного пальця водія – це для мене досі загадка))).. А автобуси тут - більшість як в Україні десь так в 90-х - довгі, з гумою і круглою підлогою посередині, щоб полегшувало повороти (ну, і щоб можна було собі кататися, поки їдеш;)).

Єдиним плюсом і, чесно кажучи, дивиною, як для столиці, є те, що оплата у всьому громадському транспорті (як, певно, і в усьому цивілізованому світі) – на совісті пасажира:). Скрізь є компостери, а квиток ви можете купити або в кіоску наперед (~5 грн. за штуку, якщо перевести на наші гроші) або за дві ціни в самому ж транспорті (що, звісно, невигідно), або ж у вас є спеціальна проїзна картка з вашою фотографією (якщо ви студент чи офіційно працюючий), до якої щомісяця ви докуповуєте проїзний квиток (коштує ~26 євро та дійсний практично на всій на території столиці) і носите його разом з карткою. 

Тому, як ви могли здогадатися, «зайці» в белградських автобусах – діло типове, особливо серед молоді)). Контролери часом трапляються, але якщо попадуть на «безквиткового», то все обходиться переважно не штрафом, а тим, що вас висадять на найближчій зупинці. Така «непідприємливість» місцевих контролерів мене добряче здивувала – українські ж бо краще випишуть тобі надцятикратний штраф, тай їдь собі здоровий далі, куди очі бачать (бо ж тОлку йому з того, що він тебе вижене!)

Зовсім інша ситуація була в м. Ніш - там, як і в Івано-Франківську, в автобусі є кондуктор, якому ти платиш ~4 грн. за квиток і їдеш собі без жодних проблем і зайвої винахідливості).

У сербському транспорті я наткнулася на унікальні мовні особливості: якщо хтось позаду тебе хоче вийти (найчастіше, коли автобус вже зупинився і відчинив двері), тобі кажуть не щось на кшталт типового для нас “Ви виходите?”, а фразу «Само мало», яка в перекладі означає «Посуньтесь трошки»:).

Зате що направду тішить – останній автобус до мого житла йде аж в 23.30, що явно спрощує добирання ввечері, коли йдеш кудись гуляти з новими друзями (а гуляють серби, як ви пам’ятаєте, доводі допізна;)).

5 коментарів:

  1. хаха)) то щось певно серби не аж дуже допізна гуляють, раз останній автобус в 23.30)) тут останнє метро в 1.30, і то на нього часто не встигають і чекають до першого ранкового в 6.00 :)))))))

    ВідповістиВидалити
  2. ну та то переважно я їду додому останнім автобусом))
    а серби собі й далі гуляють до ночі)))! а далі - вибираєш опції: таксі(відносно дорого) або пеерночувати в друга, котрий живе близько;)

    ВідповістиВидалити
  3. Класно, треба спробувати казати "Посуньтесь трошки" і подивитись на реакцію людей в нас)))

    ВідповістиВидалити
  4. Mushu skazaty, sho informacija v teksti ne zovsim pravyl'na. Lilia napevno mala na uvazi ostannij "dennyj" avtobus, u nas she je i "nichni avtobusy", jaki hodjat' (ce zalezhyt' vid togo v jakomu rajoni ljudyna zhyve, ale ja mozhu napysaty pro ti, jaki hodjat' z centru mista do mene) o 00:15, 01:10, 02:10. Hto ne vstygaje na 02:10 musyt' chekaty na pershyj rankovyj avtobus (04:30).

    ВідповістиВидалити
  5. Егеж, Киця, ви абсолютно праві, тут йде мова саме про той мій автобус, який ходив лише вдень). Нічними, які йшли з центру в приблизно моєму керунку, я почала уже користуватись пізніше..;))

    ВідповістиВидалити