неділя, 4 грудня 2011 р.

Шведське “м’яско” по-сербськи, або За кулісами концерту Hammerfall (ФОТО)

Mood: excited
Music: Hammerfall

Одразу попереджу: тільки якщо ви терпіти не можете хеві-метал – не читайте далі, вам, ймовірно, не сподобається). Для будь-яких інакших відповідей – welcome і сподіваюсь, наступні хвилин 25 будуть витрачені не намарно:).

В четвер, 1 грудня, мені неймовірно пощастило побувати на концерті відомої шведської хеві-метал групи Hammerfall, які зараз мають турне по Європі. Причому не просто пройти безкоштовно на шоу, а взяти у ньому безпосередню участь, працюючи 1 день в команді організаторів за кулісами. 
Передісторія 
Одного разу я зайшла в наш продакшин-відділ, і помітила, як дизайнерка Майя витягує з принтера щойно надруковані коричнево-чорні постери з характерним шрифтом заголовку. Придивляюсь ближче до напису, бачу:  Hammerfall, 1 грудня, СКЦ. 
Про цю групу я чула давно, хоч толком не слухала їхньої музики, однак мені стало цікаво.
Тут, чую, позаду заходить шеф, як завше голосно брязкаючи причіпленою до пояса в’язкою ключів. Питаю його: “Серйозно, Hammerfall приїжджає в Белград??!!))”. Углєша, посміхаючись: “Так)! Хочеш піти? Чи навіть допомогти щось в день виступу за кулісами? Мій друг організовує концерт”.

Коневі зрозуміло, що таку можливість я не пропущу!:)) Тож за 2 тижні після того я дісталася до офісу організаторів – компанії Talent Box. Точніше до будинку її директора та головного організатора концерту Владана (по кличці Цар, бо Царічіц – його прізвище), що став тимчасовим офісом, так як попередній нещодавно згорів. Там я зустріла виконавчого продюсера і справжнього профі – Майю, яка ввела мене в курс справ і пояснила завтрашні обов’язки. Якщо коротко, моя задача – бути “хостес” для груп (в основному для Hammerfall), допомагати, якщо потрібно, шукати когось, хто може вирішити певну проблему, якщо вона виникає і слідкувати загалом, щоб все навколо них було чотко)).

Офіс організаторів
Поки Майя вирішувала щогодини виникаючі свіжі проблеми відразу по двох телефонах, я роздивлялась кабінет, оскільки чогось подібного я досі не бачила. Цар живе в неймовірному і по-своєму стильному будинку, що колись належав його батькові – великому шанувальнику мореплавства, про що свідчить кожен сантиметр стіни, меблів, навіть стелі дому.
Пам’ятаєте кабінет Дамблдора? Захаращений різною всячиною, приладами й іншим «антикваріатом»? Так от, якби Дамблдор був моряком, його кабінет, гадаю, виглядав би точнісінько як кабінет Цара). Повсюди томи книг (була навіть книжечка «Города Одесси» - цікаво, чому така назва), репродукції і малюнки картин про море і кораблі, десятки сувенірів, більшість з яких, здається, просто з корабля, як-от гвинти, рятувальне коло, прилади навігації чи деталі штурвалу, меблі – старовинні, як у серіалі «Бідна Настя», чудернацька піч, оздоблена кованим каркасом з візерунками. Єдине, що в цьому храмі науки мореплавства нагадує про те, що ти таки не ХІХ столітті – монітор Самсунг і наявність Інтернету).

День концерту
Ввечері ми пішли з Майєю в SKC (Студентський Культурний Центр), де мало відбуватися дійство, а зранку я уже сама привезла туди бейджики для артистів і команд, попередньо забравши їх з SuperDot-а. Була година 11та, і музиканти мали б прибути ось-ось. 
SKC
Але що ж за івент без сюрпризів..)
Двінок. Майя слухає, нахмуривши брови. Новина: щось пішло не за планом, і групи все ще їдуть по Румунії, де минулого вечора також був концерт. Тобто, приїдуть вони не швидше 5-ї. А концерт-то в 7. А ще має бути саунд-чек, лайт-чек, ще-щось-там -“чек”, -“дан”, -“етсетера”, на що однієї години буде явно малувато)… Але ніц не вдієш, тре’ чекати.

За 7 з гаком годин (музиканти прибули десь аж перед 6-ю) я встигла перезнайомитись з всією великою командою організаторів концерту, яка забезпечує все: від звуку і світла до продажу пива на імпровізованому барі під час концерту. Болгарська компанія Loud music, яка власне й офіційно домовилась про приїзд артистів у Белград, привезла апаратуру і ще зробила купу всього потрібного, виявилась класною командою дуже енергійних людей, тире – досвідчених професіоналів.

SKC
Так як лептоп я сьогодні вирішила не тягати за собою, нудьгу розбавила тим, що пофотографувала всередині досить цікаве приміщення СКЦ, яке багато років тому було якимось домом офіцерів, змонтовану сцену і головний зал. Що цікаво, колись у цьому залі в стилі бароко, з білосніжними колонами і кришталевими люстрами, проводились бали й інші дійства, що, здавалося б, – явно не формат “метальової” тусовки. Однак Hammerfall, уже двічі раніше зігравши на цьому ж місці, якихось інших варіантів не захотів. Як на ділі потім довела сама атмосфера концерту – таку грамотну і гармонійну комбінацію класики на стінах та важкої музики з колонок не продублюєш більше ніде в Белграді:).
"класика і метал"

Далі було ще цікавіше)
На горизонті нарешті з’явились банди:). “Музикантам пощастило більше”, - подумала я, адже їх чекала гаряча вечеря і душ, тоді як їхніх техніків – гола сцена і гора запакованих ящиків з інструментами. Без метушні, але в темпі, хлопці стали до роботи, і за якихось півтора години все було готово до виступу (якраз по плану).
Так як в ту останню годину музиканти були зайняті суто своїми приготуваннями, я здебільшого не мала особливої роботи, окрім знаходитись поблизу, коли треба було щось комусь пояснити/показати чи виконати якісь дрібні доручення менеджера групи. До речі, всі шведи прекрасно спілкувалися англійською, зі смачним, майже британським акцентом).

Чітко за внутрішнім планом, о 19.40 вийшла на сцену перша шведська банда - Death Destruction. Хлопці грають хороший death metal, тому відразу пробудили публіку з нудного очікування. Потужно, енергійно і трохи брутально – 30 хвилин, і народ в залі розворушився, як після холодного душу:)). 


Death Destruction

Другими виступили Amaranthe – шведсько-датська група (power metal/melodic death). Судячи більше 1 млн. переглядів їхнього відео, банда досить популярна, хоча на Ютубі вони звучать якось е-е-е.. менш драйвово, ніж вживу. Зате на концерті відсмалили незле, зокрема завдяки дуже темпераментній і привабливій вокалістці;). Amaranthe мають аж 3 голоси (жіночий, чоловічий “нормальний” і гроул). Звучать, як на мене, трохи подібно до Nightwish – щось є схоже в гармоніці, хоча в цілому – геть не схоже))).
Amaranthe
в повному складі;)

Треті і передостанні були Vicious Rumors – особливі гості туру. Ну, ці дали доброго жару в своєму melodic power стилі!! По-перше тому, що група стара і досвідчена (створена в 79му), дядьки уже не молоді-зелені, і відповідно себе ведуть на сцені – професійно, і “олдскульно”). От в них й яскраво помітно роботу справжньої команди, доповнену нереальним кайфом від спільної гри. Чого лиш були варті моменти, коли два гітаристи в прямому значенні “виспівували” свої соляки. А соліст їхній – взагалі бомба! Абсолютна взаємодія з аудиторією, настрій кожної пісні, натурально переданий його неординарною мімікою, стейдждайвінг, – ну просто все, щоб змусити зал в цей момент належати виключно їм і їхній музиці:). А ще він чомусь нагадав мені чувака з пізніх сезонів “Поліцейської академії” – отого, “металіста” з дуже верескливим голосом (посудіть самі на фото;)). До речі, соліст мабуть в групі новий, бо на відео нижче співає інший.
Vicious Rumors так відриваються, що всі фотки розмиті)
Соляк)
гітарист Таен
вокаліст Браян
гітарист Джеф

…Приблизно половина одинадцятої вечора
Сцена в цілковитій темряві.
В залі – ледь жевріють обличчя тісно набитої публіки, яка вирує і скандує “HA-MMER-FALL!”
Повітря, просякнуте шаленим нетерпінням і збудженням.
На сцені навпаки лунка тиша.
І раптом звук.
Барабанний дріб. Далі – звук аварійної сирени, яка за тембром трохи скидається на церковний дзвін. Лунає жіночий штучний голос, який задає зворотній відлік (5,4,3,2,1,0), що відділяє цілу вічність чекання на НИХ від моменту довгожданої зустрічі з НИМИ.
Від моменту, котрий настане несподівано, з секунди на секунду, і почне годину тотального драйву, емоцій-на-грані і відчуття абсолютного задоволення. 
В цей момент. Тут і зараз!

Hammerfall виходить на сцену і відразу, без найменших зусиль, підкорює зал з першого ж взятого акорду пісні “Patient Zero”.
Натовп вирує і захоплено вітає своїх “ідолів”.
Нарешті тріумфальний вихід соліста – і зал розриває від резонансного відголосу публіки, який громом котиться аж до високої химерно оздобленої стелі.
Далі лірика закінчується – почалось найкраще шведське "м’яско")))...

А тепер, як все виглядало з-за куліс;)
“Пахне, як в церкві” – стрельнула в голову думка, коли я вперше зайшла за куліси. А все через газ, який пускають у вигляді диму зі сцени, він і має такий специфічний аромат.
2-3 стейджмени і техніки постійно снують туди-сюди, збираючи якісь кабелі, готуючи апаратуру, настроюючи гітари або ж слідкуючи, чи не подасть хтось із виступаючих музикантів знак, що йому щось потрібно. Часто підтягується хтось з белградської команди на допомогу, коли треба бігом підготувати сцену для наступної групи. Місця вистачає, щоб стояти собі в кутику, дивитись шоу з-за колонок і не заважати хлопцям працювати).

В більшості часу я, команда Loud music та інші члени нашої CREW 1 (люди з спец. наклейками, які дають їм право на вхід за куліси; будь-кого іншого пильні охоронці не пропустять) сиділи за столом у невеликому квадратному коридорі перед дверима, котрі вели прямо за куліси і наліво – до кімнати “головної банди”.
Коли на черзі були Hammerfall, я зайшла за куліси аж після того, як вони вийшли на сцену і їхній менеджер перестав “охороняти” двері). Зі свого місця могла бачити барабанщика (містер Андрес) на високому підвищенні, гітаристів (Оскар, Фредерік і Понтус), які почали “Patient Zero”, синхронно рухаючи вниз-вверх гітарами і хаєрами, а також соліста (Йоакім, aka Джоакім), який причаївся за дальнім стендом (тим стендом з великим логом групи, яких  зазвичай 2 на сцені по обидва боки від барабанщика, і вони приховують все, що діється за сценою, від сторонніх очей).

"Oh crap!" moment
Йшла друга хвилина пісні, коли я помітила, як Джоакім відійшов назад буквально на 2 секунди, щоб його побачив за кулісами стейджмен, котрий стояв за крок переді мною. Соліст самими губами двічі повторив тому, ЩО йому треба, і далі повернувся на сцену. Судячи з роздратовано-стурбованого виразу обличчя фронтмена, то не була якась дрібниця. Стейджмен обертається до мене з не менш стурбованим виглядом, здвигує плечима, мовляв “я не зрозумів, що йому треба” і заскакує за ближній стенд, щоб бути ближче, якщо соліст знову підійде.
І тут бачу картину: Джоакім доспівує приспів, і коли гітаристи починають швидке і довге соло, він зривається зі сцени, як яструб влітає за куліси, минаючи стейджмена, мене (я злилась зі стіною), і вилітає геть в напрямку гримерки. З майже білим загримованим обличчям і підведеними чорним олівцем очима, зодягнений в ошатний чорний сценічний костюм та масивні черевики зі шпичаками, він справляв досить грізне враження (хоча в житті він досить спокійна приємна людина). 
“М-да, "прикольно"..)” – подумала я. А гітаристи і барабанщик й далі собі грають й уже виконали пару квадратів програшу, а соліста ще нема... “Хм, що ж вони будуть робити, якщо він не встигне?”- розмірковую далі.
Тут 25-тисекундний соляк завершується, і якраз починається приспів, коли бачу, як нізвідки з’являється Джоакім, на ходу встромляючи у вухо маленький навушник і виходить на сцену "как ни в чём не бывало", пропустивши лише перші 2 слова, але зал доспівав їх). На відео нижче все виглядає практично непомітно і набагато простіше, ніж було по той бік сцени)..



Лише Hammerfall
Далі весь концерт я слухала в залі (за кулісами чути всі інструменти, але соліста не чути практично взагалі), реально кайфуючи і відриваючись))). Музиканти Hammerfall були неперевершені. Джоакім в перервах між піснями не просто балакав з публікою, а ніби розказував історію. Спочатку розповів про маленького хлопчика, який одного разу придбав диск рок-групи (забула назву), голос з якого ніби говорив прямо до його серця. "And this boy was me":)..

Перед старою баладою “Always will be”, яка виявилась однією з найбільш очікуваних пісень на концертах за словами Джоакіма (судячи з кількості переглядів на Ютубі та відгуків фанатів) і виконувалась для всіх дівчат у залі, порадив хлопцям: “If you like it, sing along, if no, have a bear;). It always will be:)!” після цього прозвучало двозначно;).
Сором признатись, що я чула цю пісню вперше.. Але вона теж говорила ніби прямо до серця).. Прекрасна мелодія, душевний вокал соліста, вогники запальничок і повсюди парочки в обнімку задали зовсім інший, ліричний тон атмосфері довкола. Момент був емоційний)... Ейфорія і сум в рівних дозах..

 Трохи згодом Джоакім поцікавився, хто з присутніх бачить Hammerfall вперше, після чого запитав “Where the hell you’ve been the last 14 years?” (мабуть мається на увазі 97 рік – вихід першого альбому групи, яка існує з 93-го) і т.д. Н-да, справді, де я була останні 14 років, якщо наприклад, навіть моя сусідка по квартирі слухала їх ще в середній школі??) Ситуацію я почала виправляти наступного ж дня. Зараз шкодую, що не слухала їхню музику раніше..


Що цікаво, гітарист Оскар Дроньяк – наполовину серб). Тому для нього концерт у Белграді завжди є особливим. І кожного разу публіка охоче виявляє йому свою любов, скандуючи Оскар, Сербія!, про що, як сказав Джоакім, той говоритиме ще цілий тиждень після концерту).
Оскар, Сербія)
HammerFall
The end of the show
Hammerfall завершив виступ своїм драйвовим “Hearts on fire”, після чого вийшов на поклон і зайшов за куліси, де чекали їхній менеджер, Цар, кілька людей з команди і я в тому числі). Втомлені музиканти швидко зникли у своїй кімнаті, цербер-менеджер не дозволив з ними сфотографуватися (а я ж так хотіла сфоткати їх в шикарних сценічних костюмах при нормальному освітленні!) і сказав нікого до них не пускати. 
Потім мені це таки вдалось). 
Задоволена публіка ще чекала на великому коридорі в надії побачити когось з груп, іноді норовивши прорватись за куліси. 
..Було вже по першій ночі, коли я стала прощатись зі всіма і направилась додому.
Фредерік (бас-гітара) і Оскар (гітара)
Джоакім, соліст
Епілог
Після цілого дня на ногах, хоч я і була досить сонна, але всерівно відчувала цілий вихор емоції від концерту Hammerfall, а в голові міцно засіли кілька їхніх куплетів). Все-таки я неймовірно вдячна за таку можливість і велетенський заряд позитивної енергії, який тримає мене й досі:). Впевнена, що ці спогади ввійдуть до колекції "my most impressive life memories".
Yeah, baby, that was GREAT!!!

5 коментарів:

  1. Балада 'Always will be' - дуже сподобалась! і цікавий такий досвід побувати на такому концерті ))

    ВідповістиВидалити
  2. О та, Мартуха))
    Вже 3-ій день балдію)))

    P.S. Якщо захочеш, послухай також баллади "Never, ever" та "The fallen one" - круті не менш!

    ВідповістиВидалити
  3. Dear Ms.Lilia,
    I want to express my thanks for putting my recording of the "Patient Zero"song into your report. I hope you have spent a pleasant time in our country.A new oportunity for your next arrival could be May 8.2012.for the Metallica concert in Belgrade.
    Sincerely yours,
    Nenad Doroski

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Hello, Mr Nenad!
      Thanks for invitation:). I've been enjoying my time in Serbia a lot! And I'm sure I'll visit your country couple more times.
      Maybe not this spring, but I'd really love to go on some concert like HammerFall's one in Belgrade again;)!

      Greetings from Ukraine!

      Видалити