Чому варто поїхати на стажування і як це зробити з користю

Ніщо так не мотивує до роботи, як передчуття дедлайну, що стрімко наближається.

Тому зараз я, уже відчуваючи потилицею дихання нової скорої подорожі, маю за обов’язок поставити останню крапку в попередній, і таким чином логічно завершити цю частину свого блогу. Так. Лише частину, бо планую продовження:). Але про це потім.

А зараз – мій останній wrap up, підсумок і роздум про своє неймовірне стажування у Сербії на тему «Чому треба наважитись і поїхати на стажування і ЩО це дасть».

Louis Vuitton - Journey

Гадаю, в кожної людини час від часу з’являється думка а-ля «от би все кинути і поїхати на пару місяців кудись, де мене ніхто не знає і я нікого не знаю, подалі від всього всього ТУТ..». Ну що ж, стажування – це якраз ідеальна нагода зробити цю мрію не пустопорожніми словами, а власною реальністю:).

Знаєте, що я помітила? Люди, які дуже довго думають (1,5 року і більше), чи варто брати участь у такого роду програмах стажувань, питають різних людей, зважують-переважують, і досі не внесли свою заявку, так і нікуди ніколи не виберуться. Ну хіба може колись на море у відпустку. Але не в довгу подорож.

Своє стажування я знайшла з першого ж написаного мною до компанії листа). Я шукала 2 тижні і підбирала варіанти, але листи не писала – затягувала з «привабливим» формулюванням. А побачивши опис даного стажування і фотки робочих буднів цієї компанії, я відчула: я хочу тут попрацювати. І моя інтуїція себе виправдала). Мені пощастило – мене взяли)…

Моє професійне стажування – це одна з найкрутіших речей, які були в моєму житті та наразі однозначно найкрутіше з того, що трапилося зі мною на моїй професійній стежці. Воно стало ефектним і логічним завершенням мого навчання на стаціонарі і, скажу без зайвої скромності, доволі вдалим початком кар’єрної стежки.

 

Для тих, кому лінь читати загальні фрази про переваги та вигоди, ось короткий список головних чому особисто мені було так круто (не в банальних тезисах, а з конкретними прикладами):

- Я роблю ще один крок до здійснення своєї життєвої мрії – побачити якомога більше країн, місць у світі.

- Перший місяць – це суцільний кайф. В голові – жодної негативної думки, на серці – жодної негативної емоції. Кожний Божий день – це якась нова історія, враження, незабутні моменти, нові красиві місця і люди. Чесно признаюсь, спочатку я навіть не відчувала туги за домом, через те, що цим емоціям просто не вистачало місця у вирі тих позитивних відчуттів, що мене охоплювали.

- Нові відчуття і враження: Я потрапляю у такий зовнішньо-внутрішній стан, коли різні ідеї та цікаві думки самі пливуть до голови, і я часто не встигаю все записувати! Це відчуття неможливо описати))). Мозок починає ширше і відкритіше мислити…

   СТІЛЬКИ класних людей довелось побачити! Їх було так багато, і так важко миритися з думкою, що багатьох з них я можу більше ніколи й не зустріти.. (хоча я дуже сподіваюсь, що одного разу побачу усіх;))...
Я пробую нові страви та напої (смачніших круасанів, ніж в одній з белградських пекар, я не куштувала ніколи в житті, а ще в Сербії ну дуже смачна і порівняно дешева піца та круті начинки в млинцях)…
Я вперше в житті катаюсь на мотоциклі)…
Я захоплююсь внутрішніми двориками белградської фортеці Каламегден, які нагадують мені одночасно фільми Гаррі Поттер та Володар кілець (і я маю достатньо часу, щоб це все роздивитися)…
Я потрапляю в дуже спокійне і тихе місто, з якого видно такі красиві гори, що в мене одразу ж виникає божевільна думка забратись туди в похід, поки тепла погода). 

- Нові особистісні риси: Я перестала боятися собак)!! В нас там на роботі були 3 собаки, до яких я так звикла і полюбила їх, що втратила страх перед цими створіннями!) – наразі одна з найвиразніших перемог над собою…Мій характер загартувався, моя поведінка в стресових ситуаціях змінилася, я помітила явний прояв деяких своїх слабких сторін і починаю над ними працювати. 

- Людська гостинність не має меж: В 9 годині вечора, у п’ятницю, після робочого дня і майже 3-х годин дороги в автобусі я приїжджаю в невеличке місто на півдні Сербії, де мене зустрічають, показують місто, хостять і «вигулюють» 2 дні люди, яких я бачу вперше в житті, але з якими мені комфортно, весело і цікаво).

- Завжди є вихід з будь-якої ситуації (або тобі пощастить;)): В 2-ій ночі, коли на вулиці ні душі, я чекаю в центрі передостаннього нічного автобуса, не підозрюючи, що стою не на тій зупинці…
АБО якось я сідаю не на той автобус і потрапляю на вулицю в іншому кінці міста, де я ніколи досі не була, а дорогу назад мені допомагає знайти якась циганка…
Або десятки інших таких випадків. Які в кінцевому результаті якось розрулюються і закінчуються щасливо:).

- Ти не підозрюєш, КОГО ти можеш зустріти: де б я могла подумати, що познайомлю з організаторами потужного рок-концерту, музикантами багатьох груп на з самими HammerFall саме в Сербії… Що потраплю на конференцію з комунікацій, де виступатиме професор-грек, який через тиждень має вперше їхати до Києва у відрядження… Що в Белградському шопінг-моллі, де проходили презентації культур різних країн (в т.ч. України), до мого столу з сувенірами підійде кілька місцевих українців, з якими я зможу вільно побалакати на рідній мові.

- Ти не й підозрюєш, чого тобі коштуватиме прощання з цими всіма людьми: ..Коли я прощалася з людьми в своїй компанії, в горлі доволі неочікувано відчувався комок.. а коли я вийшла звідти і востаннє глянула на кольорову стіну офісу, який 3 місяці був мені наче домом, важко було втримати сльози.

- І головна причина: Я відчувала себе абсолютно щасливою, будучи там:).

Для тих, кому цікаво знати повну історію, їдемо далі.

Ми їдемо на стажування НЕ за «перевагами» і «можливостями».

Так, це важливі складові самого стажування. Але не найважливіші складові самого рішення про стажування.

Власні емоції і почуття – ось визначальний фактор:)! Ось заради чого ми вирушаємо в подорож!

Ви мабуть помічали, що вас якось не достатньо сильно мотивують власне можливості отримати міжнародний досвід, бажання підтягнути англійську, прагнення відточити якісь навички чи інші вигоди? А знаєте, чому так?

А ви візьміть-но прочитайте твіт- чи фейсбук-стрічку, або блог свого друга, який кудись їздив. Перегляньте фото. Почитайте описи подорожей незнайомої людини. Впевнена – все, що ви запам’ятаєте з тих текстів і зображень – це будуть ваші власні враження від побаченого: "Ех, це таки круто..!"

Ну як, в цей момент ви будете думати про десяток "Моїх причин і обставин, чому я хочу, але не можу поїхати.."? Напевно не встигнете, під впливом побаченого). А тепер уявіть, що ви це все так само можете побачити на власні очі.

Прикольне відчуття, еге ж..)? Ну от. Що й треба було довести. Висновки залишаю відкритими. Мій – частіше переглядайте отакі фото/новини.

І, хто любить ресурс inspired.com.ua, перечитайте пост на тему 9 причин почати подорожувати прямо зараз

Я їхала на стажування в країну, про яку я майже нічого не знала. Так і є, бо Сербія в цьому плані – геть-чисто як наша Україна – безмежно багата і цікава культура, історія, ментальність, але далеко не кожен європеєць (а жителі інших континентів тим паче) одразу скаже вам, чим ця країна відома.

Так є, бо ні Сербія ні Україна не є вкупі з «країнами-брендами» як-от Франція, Англія, Італія, Німеччина, США, Австралія, в які більшість людей рвуться потрапити хоча б раз в житті, бо "КАЖУТЬ", що це «кльово/модно/престижно», хоча достеменно не можуть сказати, ЧОМУ...

Зате в цій країні я знайшла те, що є в кожнісінькому кутику Землі, де існує цивілізація. Те, що є істинною, глибинною причиною взагалі їхати куди-небудь.

Так, те найбанальніше і водночас найцінніше, яке можна зустріти всюди, де б ти не потрапив.

Люди.

Так, прості звичайні люди, так, як і ми з вами:).

А знаєте, чому так є)?

Та ж бо ви їдете за кордон дивитися краєвиди, а атмосферу і якість вашої подорожі формують саме оточуючі.

Звичайно, вирішивши їхати сюди, я не знала, яких людей тут зустріну. Але річ у тому, що класні люди є всюди. А якщо ти вмієш бачити хороше в людях в себе вдома, ти зустрічатимеш хороших людей всюди і зможеш навчитися чомусь у кожного з них. Адже ми вчимося не з книжок, ми вчимося перш за все у людей.

Мені пощастило.

Я потрапила в компанію з неймовірно класними людьми. Зараз вони для мене – взірець того, якою має бути команда в бізнесі.

Моя сусідка по квартирі, її брат і його дівчина, їхня кузина – скільки всього я дізналась про сербів та сербську культур саме від них! А скільки було порівнянь звичаїв та розповідей про звички і характери 2-х національностей)..

Сербські студенти з AIESEC-a та  показали мені, ЩО таке студентське життя в їхній країні, ЯК вони живуть, відпочивають та поєднують навчання з особистим розвитком (а вчитися там, до слова, складніше в силу їхньої системи з 4-ма сесіями на рік). А також те, наскільки сильно вони люблять свою культуру і музику.

Белградські організатори концерту шведської банди Hammerfall показали, як це – робити справу, яка тобі приносить найбільше задоволення в житті, незважаючи на розмір фінансової нагороди від неї.

«Чеська принцеса» - моя знайома Іва, яка страшенно схожа на одну з моїх шкільних подруг, яка малює руками і в графічних програмах дивовижні речі, і яка стала для мене справжньою soulmate:).

І сила-силенна інших людей, багато чиїх імен я уже не пам’ятаю або так і не дізналась..

Знаєте, який головний урок я вивчила у сербів?

«Залишайся молодим душею якомога довше»

Я вже писала про те, що серби виглядають молодшими на свій вік, і найголовніше, відчувають себе молодими, навіть, коли їм далеко за 30. В українців з цим трохи вбого.. Серби ж уміють залишатися бути (і це попри те, що ще зовсім недавно цю країну раз по раз трусило від бомб і хаосу).

Мені подобається таке їхнє ставлення до життя. Уже заради цього варто було сюди їхати, щоби побачити це на власні очі)...

Тепер - до практичного боку стажувань.

Стажування – це відмінна практика самостійного життя (що актуально мені, так як вдома живу я з батьками).  

Мені сподобалося все – менеджети власний бюджет і проживання в найманій кімнаті; краще, ніж удома, планувати свій час; змушувати себе підніматися щоранку на роботу, бо тебе не розбудять батьки; планувати повністю все самому та виробити нові звички, ба, навіть, приходити «додому» пізніше, ніж зазвичай вдома, при цьому повністю усвідомлюючи відповідальність, яка на тобі лежить.

Щоб моє стажування стало якомога кориснішим для мого майбутнього, я старалась "витиснути" з нього по максимуму). Найпростіший і найбільш дієвий спосіб - поставити перед собою цілі. Так як я працювала в компанії, я вирішила поставити собі 3-місячні цілі по тому, ЩО я хочу зробити за цей час і чого досягнути. Або інша ціль - писати блог протягом всього стажування.
Скажу, що метод себе добре виправдав;). Наприклад, працюючи зі сторінкою продукту компанії на Фейбуці, я вирішила, що моя робота в соцмережі буде не марною, якщо за 3 місяці ми в сумі матимемо 200 підписників (до цього протягом кількох місяців назбиралось було 50 з гаком). Правда, в мої останні 2 тижні там нова акція на сторінці виявилась настільки дієвою, що число перевалило за 400, що дуже потішило всіх)). Але цього б ніколи не сталося, якби я не визначила для себе чіткий орієнтир "виконаності".

Є така думка, що професійне стажування не окуповується. Насмілююсь не погодитись).
Все залежить від конкретної людини та її купівельних звичок. А також від рівня життя в обраній вами країні, хоч звички, все ж, відіграють головну роль.
Ну так, затрати звісно йдуть чималі. Однак це лише ціна заявки на стажування, квитків, візи, приготувань на дорогу. Здобутий досвід, знання, враження та спогади - безцінні.
Адже в стажуванні цікава сама його концепція, і лише потім - всі вигоди, які з нього випливають.
У Сербії я отримувала зарплату, розмір якої є "золотою серединою" для Белграда.
Мені вистачало повністю. Структура витрат, за моїми підрахунками, вийшла десь приблизно наступною: 34% - квартира, 25% - їжа+кафе, 25% - одяг/взуття, 10% - подорожі та всяка всячина, 6% - подарунки. При чому, якщо б звідси забрати витрати на одяг/подарунки, - дорогу до Сербії і назад можна було б відбити;).

Наважитись на стажування – це завжди страшно. Коефіцієнт страху підвищується в мірі зростання «екзотичності» обраної країни)). І сумніви вас будуть переслідувати ще на вокзалах.. Але так і має бути – це всього лиш нормальна захисна реакція організму на виривання з зони комфорту.

Я також збирала максимум інформації про саму країну та специфіку стажувань у Сербії в усіх знайомих, хто раніше там був. За 2 дні до вильоту мені не хотілося нікуди їхати. А повністю хвилювання за дорогу минуло аж після другої пересадки в Мюнхенському аеропорту. 

Зате яке потім солодке відчуття того, що твій вибір став не те що вірним, а просто “в десятку”:)!!!

Те, яким буде стажування, залежить виключно від самої людини. Ну і від адекватності її очікувань). Якщо ви позитивно настроєні до світу і до людей – саме в таких тонах все навколо і відбуватиметься:).

Після Сербії моє бажання подорожувати розгорілося ще більше. А стажування додало віри в те, що це абсолютно реально і я маю це зробити).

Ну що ж, якщо ви все-таки наважились на стажування, бажаю вам незабутніх вражень і яскравих спогадів!) А все решта прийде само по собі).

P.S. Якщо у вас виникнуть будь-які запитання про моє стажування, про стажування загалом, про Сербію та інші, буду рада відповісти в коментарях:).