Флешбек запахів або Сербія - 1 рік потому

4 жовтня, рівно рік тому я вийшла з літака в белградському аеропорту, почавши відлік свого нового 3-місячного життя у Сербії. Сьогодні, згадуючи цю дату, я відчуваю одночасно і радість, і легку меланхолію, адже це направду був один із найкращих періодів мого життя :).

Я прилетіла до Белграду в незвично теплий, як на осінь, сонячний день. Сербські дівчата на вулицях міста, яке одразу чомусь викликало в голові паралель зі Львовом, ще ходили в сандалях і сарафанах. Я ж привезла валізу осінньо-зимового одягу. Зате цілий місяць ми ще тішились сонечком, навіть попри доволі прохолодні ранки і вечори... 


Виразно пам'ятаю свої перші дні в компанії Superdot і старання відразу вникати в смислові особливості доволі близької за звучанням сербської мови. Мені одразу там сподобалось - відчуття, що це особлива компанія з дуже особливими людьми, посилювалось з дня на день, і згодом перетворилось у тверде переконання. Час, проведений в Superdot і здобутий досвід стали для мене безцінними.

Я пила по кілька чашок чаю в день, а серби любили каву. Я не звикла їсти стільки випічки, а в них вона - незмінна складова як мінімум сніданку і ланчу. Мене розпитували про політичну ситуацію в моїй країні, а я тим часом спостерігала за страйками белградських студентів проти підвищення вартості навчання. Я звикла детально планувати і продумувати різні ситуації наперед, а мої нові друзі вчили мене: "Don't worry!", і це було круто :).

...У мене досить непогана пам'ять на запахи. За запахом я часто відрізняю речі, місця, міста чи людей. Нехай навіть я не пам'ятаю достеменно запаху якогось місця, але в мозку все ж фіксується якийсь його "відбиток" чи емоція, що здатні потім, коли знову його відчую, допомогти відновити пов'язані з тим місцем спогади й почуття.

Як "пахне" для мене Сербія? Найперше, що спадає на думку - свіжовипечені шоколадні круасани. І загалом уся їхня випічка. А ще золотою осінню з туманними вологими ранками. При чому наша осінь "пахне" трохи по-іншому. А ще новими газетами і сигаретами на зупинках громадського транспорту. І перше й друге - незмінні атрибути жвавих ранків, коли серби чекають на трамвай чи автобус. 

...Вогким запахом тунелю, в якому я щодня сідала на "електричку" і затишною теплотою їхніх трамваїв. Плазма-шейком - суперсмачним шейком з молока і сербського печива Plazma. В офісі Superdot, де я була на стажуванні, завжди пахло "новим": щойно видрукованими рекламними матеріалами, свіжим еспресо, новинами чи то свіжими враженнями, що чигали на мене звідусіль.
І море інших запахів.

Місто Ніш, куди мені пощастило потрапити на одних вихідних, дуже нагадало рідний Франківськ. Можливо також за запахом, а може й за тією душевністю і спокоєм, які воно випромінює.

...Ото вдягаю зранку своє старе улюблене зелене пальто, і згадую, як воно ставало мені в пригоді цілий місяць там, в іншій країні).. І як там, далеко від дому, приходило розуміння важливості чи не важливості різних речей у житті. Скільки було їх, тих роздумів, - "філософських", як їх насмішкувато назвав би хто-небудь збоку, й простих інших. Але вони важливі й потрібні. І важливо вчасно зрозуміти, що вони потрібні насамперед тобі. І важливо вчасно їм піддатися, а висновки найкраще десь записати чи комусь розповісти, щоб, бува, вдома потім не забути. 

Свіжі, божевільні або просто сміливі ідеї. ТАМ, де тебе в принципі ніщо не стримує, не сковує і не відволікає, де нема ні твого минулого, ні звичних комфортних місць, ти не соромишся і не боїшся своєї внутрішньої відважності й зовнішньої незалежності себе, і ці революційні (чи не дуже) думки народжуються в голові набагато частіше. Тут не вийде вдавати когось, ким хотів би бути. Тут ти як ніколи справжній.

Коли подорожуєш сам, ти напрочуд швидко вчишся розділяти головне від другрядного, цінне від "цінників", справжнє від нав'язаного суспільною чи якою-небудь чужою думкою. Коли за сотні кілометрів від дому потрапляєш в ситуації чи стаєш свідком подій, про які б не міг навіть мріяти, чи яким би не надав раніше значення, починаєш переоцінювати значення "моменту", випадку чи просто ще одного життєвого досвіду. 

Мені було дуже добре в Сербії. І я про це вже колись писала). Я досі пам'ятаю цікаве відчуття щастя, пов'язане з тією мандрівкою. І не завжи усе було безхмарно, звісно. Але в тому й суть. Гадаю, це одна з тих речей, які однозначно варто спробувати протягом життя. 

Я й досі скучаю за всіма чудовими людьми, з якими встигла познайомитись у Сербії. І хочу невдовзі приїхати туди знову, щоби їх побачити. Щоб пройтися знайомими вулицями Белграда, згадати купу класних моментів та історій, і знову відчути запах міста, яке рік тому тимчасово стало моїм домом.