My journeys: Як воно - жити в Белграді (ФОТО)

Пора лягти на папір одній з найбільш очікуваних розповідей та одному з найкращих спогадів за час мого перебування у Сербії: про життя у Белграді.

Белград, як я вже писала, дуже схожий на Київ. Така ж багата архітектура в старому місті – так називається центральна частина столиці Сербії, та новітні високі будівлі у районі Новий Белград. В принципі рівень життя і розвитку – на тому ж рівні, що й в столиці України. Звісно, є і явно не мало відмінностей.

Київ, на мою думку (з того, що я бачила), більше розвинений у плані інфраструктури, особливо (в порівнянні) у його спальних районах. Більше височезних будинків, більше різних гіпер- та супермаркетів, закладів з найрізноманітнішими споживчими послугами і т.д., більше наворочених машин (джип, наприклад, у Белграді рідко зустрінеш!).

Зате Белград мені здається спокійнішим, привітнішим, і загалом віддалені райони – це неймовірна краса крутих звивистих вуличок з невеликими будиночками, маленькими подвір'ями, засипаними хрустким золотим осіннім листям, які мені чомусь нагадують Середземномор’я. Якось тут так автентично, душевно, мабуть так, як воно й є всюди на Балканах)…

Хоч я тут уже місяць, але ще далеко не все бачила, тому, думаю, більше замість мене розкажуть фотографії (фото в "люцькій" якості див. скоро ВКонтакті та на Facebook), а я лише допишу свої коментарі:).

Ну, і для підсумків того, ЩО мені наразі найбільше запам’яталось про столицю Сербії, невеликий список вражень:

· Місто довоі складне і у потрібний момент важко зібрати докупи цілу картинку з фрагментів відвіданих мною вулиць

Думаю, виною тут не “топографічний кретинізм”, бо навіть мої нові друзі відзначили мою непогану орієнтацію у просторі та в цілому в Белграді;), а саме складність маршрутів і неймовірні масштаби. Адже хоч я тут уже рівно місяць, та встигла побачити доволі мало і доведеться це надолужувати переважно самостійно).

· Головна вулиця Белграда – вул. Князя Михайла, а головне місце зустрічі тутешнього люду – «біля коня»

Пам'ятник князю Михайлу

“Біля коня” – то мається на увазі біля пам’ятника князю Сербії Михайлу Обреновичу, монументальна постать котрого осідлала коня. Але чомусь серби звикли призначати місце зустрічі, орієнтуючись саме на коня, а не на його вершника. Сам пам’ятник знаходиться на площі Республіки, де також є принадні для фотокамер туристів Національний музей та Національний театр.

Національний музей

Національний театр

Сама ж вулиця Князя Михайла в моїй асоціації – то ніби синтез Франківської стометрівки та Київського Хрещатика: вона суто пішохідна й затишна, і водночас довжелезна і забита силою силенною магазинів, кафе (і, звісно ж, пекар;)).

вул. Князя Михайла - головна пішохідна зона Беграда

кумедні вітрини:)

· Старий Белград неймовірно красивий, особливо увечері

Дивовижне кольорове освітлення архітектурних шедеврів центральної частини міста, прекрасні краєвиди з мостів на Дунай, запаморочлива панорама вечірнього Белграда з гори, на якій височіє фортеця Калемегдан.

будівля Парламенту Сербії

всередині фортеці Калемегдан

Пам'ятник Переможцю - найпопулярніший пам'ятник Белграда (мабуть тому, що Переможець зображений абсолютно голим;)..)

панорама Белграда

вид з фортеці Калемегдан

· Насичене і цікаве (особливо вечірнє) культурно-мистецьке життя

У дуже багатьох центральних кафешках вечері практично будь-якого дня можна послухати живу музику.

Однієї суботи, наприклад, в кафе з видом на Дунай, нам пощастило натрапити на розслабляючу, «в тон» до атмосфери закладу, фортепіанну музику.

Іншого разу у котрийсь із понеділків я зі стажерами з Нішу сиділа в кафе на Князя Михайла (темнуватий заклад у приміщенні дуже видовженої форми), і несподівано для нас перед вікном біля входу всівся гітарист та співачка, і почали свій концерт хітів стилю soul. Хоча публікою були лише ми та ще якийсь дядько, музиканти після кожної пісні отримували вдячну зливу наших оплесків. Що цікаво, дівчина зовнішністю дуже нагадала нам Фібі з “Друзів” – так і кортіло підійти попросити заспівати “Smelly cat”:D. От фото, посудіть самі).

Фібі:)

Ще одного разу побачила, як у підземному переході два такі вже старші дядьки грали дуетом на гітарах, обернувшись один до одного майже впритул, і з такою зосередженістю і непідробним кайфом на обличчях виводили свої соляки, ніби в той момент вони були як мінімум Бон Джові на сцені перед кількатисячним стадіоном)..

А апогеєм мого знайомства з культурним життям Белграду наразі є похід в Національний театр на балет “Королева Марго”, написаний на музику Горана Бреговіча. Дуже сильно вразив як і сам театр (в такому великому ще не була) – триярусні балкони, розкішний партер, так і власне балет з відмінними підбором і грою акторів, декораціями та костюмами. На жаль, фотографувати під час дійства було заборонено, тому закарбувати в електронній пам’яті вдалось тільки інтер’єр та колектив акторів на поклоні. Найбільше сподобалась сама музика – це було просто щось неймовірне… Щось таке, що схопило за душу на перших же нотках партії арфи, змусило зо три рóти мурашок пробігтись по всьому тілу, коли вступили струнно-смичкові, і протримало отак аж до останнього тріумфального акорду цілого оркестру)..

"Королева Марго"

· Новий Белград – частина міста з сучасними будівлями, величезними шопінг-молами, новозбудованими швидкісними дорогами (навіть з спеціальними вело доріжками) та подекуди й зі своїми контрастами.

В Новому Белграді на одному зі скажених перехресть, недалеко від якого я працюю, є от така будівля.

Новий Белград

А просто по інший бік перехрестя – здоровечий клапоть землі, на якому живуть цигани.

Айсекери розповідали, що це одна з вічних проблем міста, оскільки вони нікуди переходити з цієї території не збираються, хоча колись для них уже були спеціально побудували житло, з якого вони повернулися знову сюди.. Діти їхні безтурботно собі бавляться неподалік і часом вибігають на дорогу, де в черзі до світлофора стоять іномарки, і просять копійок. Раз-два на тиждень біля зупинки поїзда, на якій я виходжу, цигани влаштовують своєрідний базар, продаючи якийсь одяг, запчастини, часом старі клавіатури до компів чи ще якісь електронні іграшки. Не хочу здогадуватись, звідки вони той крам беруть, але, як я встигла помітити, люди ці доволі мирно себе поводять. Принаймні я не чула якихось історій з їх участю. Думаю, циган тут навряд чи більше, ніж в Києві, просто живуть вони згуртованіше.

Однак розповідь про циганів – це лише маленька частина великої території «нового» міста, можливо навіть ложка дьогтю в бочці меду (не сприйміть тільки за цинізм, це лише порівняння емоційного наповнення Нового Белграду). А помилуватись тут таки є чим – все нове, просторе і в стилі модерн).

Сьогодні була у найбільшому місцевому шопінг-центрі Usce (“Уще”), але з тим пронизливим вітром, який сьогодні влаштував собі в місті “паті” на цілий день, геть забула його сфотографувати, тому наразі фото з Гугла).