Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...
Десь мабуть за 2 години потому прозвучав з мікрофона голос нашого водія, з оголошення якого я зрозуміла приблизно наступне: “Панове, просимо вас чемно приготувати свої картіци (читай – квитки), бо на зупинці в м.Алексінац зайде контролер”. Прекрасно, подумала я, зараз пролетить моя “афера”, як фанера над Парижем… Ну що ж, контролер таки собі зайшов (хоч зупинка й тривала мабуть менше 5 хвилин), я йому чемно показую квиток, і тут чую, що він уже починає вимовляти “the most basic question”, з якого я не розумію жодного сербського слова, окрім «студента». І тоді уже я набираюсь чи то сміливості, чи то безнадії (чи, може, навіть нахабності;)) і парирую у відповідь “Sorry, English?” Ви не повірите, але на сім слові, зачувши чужу мову очевидно туристки (а це, як мені казали, є доволі рідкісним явищем у Сербії – як розмовна англійська, так і туристи), дядько усміхається у відповідь і каже мені «ОК»! Чесно, я не могла повірити, що з контролером може “тупо пофартити”.

Не подумайте, що я, наче «щира українка», отаким чином сподівалась проскочити, провіривши, що ця «економія» мені зійде з рук). Просто мої белградські друзі запевнили мене, що достатньо просто купити квиток і проказати паспорт, в якому, мовляв, судячи з мого віку коню понятно, що я студентка. Не знаю.. приїду в Ніш – виясню). А то неохота знов узгоджуватись і спорити з лазівками сербського правопорядку).

П.С. В Ніші згодом я таки дізналась, що це була епік фейл не моя, а касирки, яка продала мені квиток по студентському, не впевнившись, чи «імам» той студентський взагалі).

Сьогодні була в банку, оформляли мені рахунок на з/п. Хех, їм би наші кол-центри і соц.-мережівську тактику нашого “того-що-не-можна-називати банку”)). Черги. І невеликі ніби, зате дуже повільні. І ніхто не скаржиться, всі мовчки чекають. Хоча чекання і компенсується комфортним приміщенням і наявністю автомату з безкоштовною негазованою водою – холодною і гарячою на вибір. Хтозна, може так в них буває лише в п’ятницю в 4 годині дня)..

До речі про зарплати, сервіс і не тільки. Моя сусідка по автобусу в Ніш, як виявилось їхала туди додому до батьків, оскільки живе вона в Барселоні зі своїм хлопцем і братом. Дівчина не набагато старша за мене, з її слів я не зрозуміла, ЩО було її основною освітою, зараз вона працює в туристичній фірмі.

Ми з нею потеревенили про се, про те. І також про те, чому люди не залишаються в своїй країні, а їдуть за кордон шукати кращого життя і можливостей. Коли я запитала її, ЩО тримає її в Іспанії окрім роботи, вона, не задумуючись, відповіла “There I have job and liberty”. Нова знайома пояснила свою аргументацію, в основному оперуючи такими ствердженнями: в Барселоні нижчі ціни на продукти, хоч і вищі ціни на житло, однак ТАМ у неї цікаве життя, їй є куди подітись, є що побачити і їй вистачає заробітку на “нормальний рівень життя”. “Я пережила дві війни. Я люблю Сербію, але я не хочу тут жити і працювати, якщо я знаю, що маю можливість жити краще” – недослівний, але змістовний переказ слів попутниці.

Цікавою була і реакція на мою відповідь про те, що я вивчаю в себе в університеті менеджмент: “Ким ти можеш працювати з цим дипломом і чи можеш ти з ним працювати десь наприклад в Європі?” Коли ж я запитала у відповідь, чому саме у Європі, вона сказала “А з цією освітою ти зможеш мати нормальне життя в Україні?”. Далі моя відповідь “залежно, що саме ти маєш на увазі під “нормальним рівнем життя”” потонула у мелодії її рінгтона і потім складну тему ми так і не продовжили, хоч відповіді на більшість питань і припущень й досі є нерозкритими..

Уже далі за 9-ту годину на автовокзалі в Ніші мене зустрів СтЕфан, мембер місцевої локалки, а також Карім з Тунісу (який з Белграду приїхав на вищезгадане свято) і Кенні з Лондона (родом з Гонконгу). Разом ми пішли пішки попри Нішську фортецю, річку, яка перетинає місто (дуже нагадало Сену в Парижі) і через центральну вулицю міста, подібну до нашої Стометрівки, до так званого Beer House, де мали зібратись всі стажери після того, як підготують презентації про свої країни. Традиційно по-сербськи засиділись до 2-ї години ночі, але оскільки таксі в Ніші явно не дорожче, якщо не дешевше, ніж у Франківську, то з добиранням проблеми не було, хіба що таксист не дуже добре знав, де саме на околиці знаходиться потрібна нам вуличка, бо вона дуже маленька. 

Стажери в Ніші живуть в 2-х квартирах, і я ночувала в тій яка взагаліто-то є не квартирою, а повноцінним котеджем, де для стажерів хазяї, котрі живуть зверху, виділили цілий перший поверх з прихожею, вітальнею+їдальнею+кухнею, 2-ма кімнатами (одна з них на ремонті), ванною і коридором.

Чесно, це найкрутіше житло для стажерів з тих, котрі мені доводилось бачити. Дуже приємна обстановка, а невелика вітальня+їдальня, вона ж - маленька кухня, витримані у такому старовинно-елегантному стилі інтер’єру. Якщо ви бачили обстановку в їдальні Беннетів у фільмі “Гордість і упередження”, то десь приблизно можете собі уявити). Єдиним недоліком антикварним кухонних меблів є тільки те, що їх по ночах посилено гризуть терміти, своїм шумом заважаючи стажерам спати. Зате ванна.. – найсправжніша ванна кімната, а не “ванне місце в квартирі” – пристойна за розмірами кімната, в якій поміщаються у вільному просторі, без найменшого натяку на тісноту, ванна, туалет, умивальник з дзеркалом, пральна машина і комод. Біля будиночку також є гарний маленький сад з газоном і диваном-гойдалкою. Спалося в цьому домі дуже добре).