Як воно - жити в Белграді (ФОТО)

Пора лягти на папір одній з  найбільш очікуваних розповідей та одному з найкращих спогадів за час мого перебування у Сербії: про життя у Белграді.

Белград, як я вже писала, дуже схожий на Київ. Така ж багата архітектура в старому місті – так називається центральна частина столиці Сербії, та новітні високі будівлі у районі Новий Белград. В принципі рівень життя і розвитку – на тому ж рівні, що й в столиці України. Звісно, є і явно не мало відмінностей.

Київ, на мою думку (з того, що я бачила), більше розвинений у плані інфраструктури, особливо (в порівнянні) у його спальних районах. Більше височезних будинків, більше різних гіпер- та супермаркетів, закладів з найрізноманітнішими споживчими послугами і т.д., більше наворочених машин (джип, наприклад, у Белграді рідко зустрінеш!).

Зате Белград мені здається спокійнішим, привітнішим, і загалом віддалені райони – це неймовірна краса крутих звивистих вуличок з невеликими будиночками, маленькими подвір'ями, засипаними хрустким золотим осіннім листям, які мені чомусь нагадують Середземномор’я. Якось тут так автентично, душевно, мабуть так, як воно й є всюди на Балканах)…

Хоч я тут уже місяць, але ще далеко не все бачила, тому, думаю, більше замість мене розкажуть фотографії (фото в "люцькій" якості див. скоро ВКонтакті та на Facebook), а я лише допишу свої коментарі:).

Ну, і для підсумків того, ЩО мені наразі найбільше запам’яталось про столицю Сербії, невеликий список вражень:

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...