"Don't worry!" скажуть серби

Більше 2-х місяців я на стажуванні в Белграді. Оскільки часу пройшло вже досить немало, щоб трохи вивчити доступну мені до спостереження частину сербської нації, гадаю пора озвучити свої суб'єктивні думки-враження про тутешній люд.

І так, поїхали по кількох категоріях).

Спостереження №1 – сербські жінки

Представниці слабшої половини сербського люду різного віку й досі зберігають ті ж самі слов’янські риси обличчя. Тому, як на мене, здебільшого їх нічим не відрізниш від українок – переважно різних відтінків русявого волосся, світла шкіра і очі. Але часто тут зустрінеш балканських красунь зі смуглявою шкірою, карими очима, густим темним волоссям і “неслов’янським” розрізом очей. Це вже через змішану з турецькою кров. Адже Сербія більшу частину свого існування потерпала від явно задовгого “гостювання” турків на її землях, тому багато сербів має напів-, начверть- чи може й менше, та все ж турецьке походження.

Шведське “м’яско” по-сербськи, або За кулісами концерту Hammerfall (ФОТО)

Mood: excited

Music: Hammerfall

Одразу попереджу: тільки якщо ви терпіти не можете хеві-метал – не читайте далі, вам, ймовірно, не сподобається). Для будь-яких інакших відповідей – welcome і сподіваюсь, наступні хвилин 25 будуть витрачені не намарно:).

В четвер, 1 грудня, мені неймовірно пощастило побувати на концерті відомої шведської хеві-метал групи Hammerfall, які зараз мають турне по Європі. Причому не просто пройти безкоштовно на шоу, а взяти у ньому безпосередню участь, працюючи 1 день в команді організаторів за кулісами. 

Як воно - жити в Белграді (ФОТО)

Пора лягти на папір одній з  найбільш очікуваних розповідей та одному з найкращих спогадів за час мого перебування у Сербії: про життя у Белграді.

Белград, як я вже писала, дуже схожий на Київ. Така ж багата архітектура в старому місті – так називається центральна частина столиці Сербії, та новітні високі будівлі у районі Новий Белград. В принципі рівень життя і розвитку – на тому ж рівні, що й в столиці України. Звісно, є і явно не мало відмінностей.

Київ, на мою думку (з того, що я бачила), більше розвинений у плані інфраструктури, особливо (в порівнянні) у його спальних районах. Більше височезних будинків, більше різних гіпер- та супермаркетів, закладів з найрізноманітнішими споживчими послугами і т.д., більше наворочених машин (джип, наприклад, у Белграді рідко зустрінеш!).

Зате Белград мені здається спокійнішим, привітнішим, і загалом віддалені райони – це неймовірна краса крутих звивистих вуличок з невеликими будиночками, маленькими подвір'ями, засипаними хрустким золотим осіннім листям, які мені чомусь нагадують Середземномор’я. Якось тут так автентично, душевно, мабуть так, як воно й є всюди на Балканах)…

Хоч я тут уже місяць, але ще далеко не все бачила, тому, думаю, більше замість мене розкажуть фотографії (фото в "люцькій" якості див. скоро ВКонтакті та на Facebook), а я лише допишу свої коментарі:).

Ну, і для підсумків того, ЩО мені наразі найбільше запам’яталось про столицю Сербії, невеликий список вражень:

Сірі артерії Сербії

Оце сіла я ввечері перед сном писати пост про місто Белград, натомість вийшов пост про добирання і столичний транспорт:). Тож обіцяю, що повний огляд міста буде зовсім скоро, а наразі розповім вам не меш цікаву історію про "сірі артерії", які сполучають мене з будь-яким куточком міста і особливості локального "подорожування" вулицями Белграда:).

Отож, першим по даній темі під час мого перебування в Сербії впало в око те, що у Белграді нема метро! Планують-обіцяють побудувати, але хтозна-коли дочекаються... Тому це і є причиною скажених пробок в центрі, а також на всіх в’їзних та виїзних дорогах біля мостів, яких в місті зо 5 основних, 1 будується, а 1 з них ремонтується, що явно не покращує і так докучливу проблему з корками на дорогах. 

маленький автобус)

Going out та їстівні традиції Сербії

Правду мені говорила Наталя про те, що українці порівняно зі сербами відпочивати не вміють). Так і є: нема в них такого, щоб на вихідні не було якихось планів. Причому вихідний починається не пізніше, ніж в п’ятницю ввечері.

Я не встигла ще добре вивчити, ЧИМ САМЕ серби займаються з вечора п’ятниці по неділю, однак going out саме по кафе в місті в них теж є доволі модним). Кафешки я для себе поділила (може й доволі суб’єктивно, але таке вже склалось  враження) на два види: 1 – кафе, де можна попоїсти, 2 – кафе, де можна попити. Так, щоб було і те і друге – то це вже ресторан).   

До першого виду ту, наприклад, відносяться пекАри - типу булочних, однак тут вибір випічки просто неймовірний – тут можна купити і піцу, і різні сандвічі, і рогалики, булочки, круасани з солодкою і солоною начинкою, бУреки (див. попередній пост), міні-піци і всяка всячина до кольОру до вибОру). Отак приблизно виглядає середньостатистична перкара:

пекара в Белграді

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...

Враження першого дня

І так, продовжуємо історію).

Насправді новин і вражень, з якими хочеться поділитись, настільки багато, що вирішила за краще тегувати навіть самі пости відносно різних тем, оскільки описування стажування просто за хронологією більш вразливе до частих і, таким чином, що далі, то більш одноманітних новин. Можливо в такому разі писати доведеться рідше, оскільки спостереження мають бути дуже різнорідними і більш-менш тривалими, але принаймні сподіваюсь, що не буде нудно отой весь потік свідомості комусь і мені в тому числі читати;)).

Цей пост буде присвячений темі «Перші враження» про країні, людей і Белград зокрема.

Я тут уже майже тиждень, а отже, час перших вражень добігає кінця, далі будуть другі, треті враження, тому про оті най-найперші саме час розповісти).