Хороші речі трапляються з тими, хто чекає

Що ви відчуваєте, коли здійснюється одна з найбільших життєвих мрій, черговий пункт з вашого Bucket list, коли хочеться вкотре сказати: “Життя вдалося!”? У мене була така мрія дитинства – здавалося б, далека і абстрактна, проте вона реалізувалась буквально два тижні тому :). Я потрапила на живий концерт Bon Jovi!!!

Це – круте відчуття. Тут не вистачить ні слів, ні твітів, ні фоток, ні навіть відео-звітів у якості HD. Це треба спробувати бодай раз у житті. Щиро бажаю кожному пережити подібне :). А щоби розповідь видалась не лише натхненною чи сентиментальною, а й практичною, розповім, чого мені коштувало здійснення цієї мрії. 

Я їду додому. Як це було

“Ну, то як ти почуваєшся з приводу того, що їдеш додому?” – звучало уже мабуть вдесяте напередодні мого від’їзду додому. А я якраз не маю ні найменшого поняття, як саме я почуваюся, бо всередині якийсь змішаний і е-е-е “неемоційний” клубок відчуттів. Просто здається, ніби тебе акуратно вирізають манікюрними ножицями з картинки одного середовища, і, як колаж, приклеять завтра до нового, і ти відчуваєш, що спочатку до нього трохи не пасуватимеш)..

Сірі артерії Сербії

Оце сіла я ввечері перед сном писати пост про місто Белград, натомість вийшов пост про добирання і столичний транспорт:). Тож обіцяю, що повний огляд міста буде зовсім скоро, а наразі розповім вам не меш цікаву історію про "сірі артерії", які сполучають мене з будь-яким куточком міста і особливості локального "подорожування" вулицями Белграда:).

Отож, першим по даній темі під час мого перебування в Сербії впало в око те, що у Белграді нема метро! Планують-обіцяють побудувати, але хтозна-коли дочекаються... Тому це і є причиною скажених пробок в центрі, а також на всіх в’їзних та виїзних дорогах біля мостів, яких в місті зо 5 основних, 1 будується, а 1 з них ремонтується, що явно не покращує і так докучливу проблему з корками на дорогах. 

маленький автобус)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 1 (ФОТО)

П’ятниця, 14-те

Надворі приємний теплий балканський вечір, і я, сівши в шикарний 2-поверховий міжміський автобус фірми Lasta, яким не їздила ще з часів своєї подорожі у Францію 5-річної давності, їду у місто Ніш на південному сході Сербії, щоб взяти участь у культурному заході місцевого локального комітету, відомого в колах AIESEC як “Global Village”, подивитись нове балканське місто, познайомитись з новими людьми, зустріти інших стажерів, набратись нових вражень і загалом цікаво провести вихідні.

Водій автобуса пристойно володіє англійською, а отже зміг розказати мені про час прибуття в пункт призначення, номер і поверх мого місця в салоні тощо). Інший водій, перевіряючи квитки (мій був куплений за знижкою для студентів), попросив мене пред’явити якусь картку, яка б засвідчила про мій студентський статус, якої ж звісно у мене з собою немає)).. Однак мої англійські пояснення, його ламано-англійські запитання, сусідка збоку, яка неочікувано опинилась в ролі нашого перекладача, і, врешті, копія попередньої шенгенської візи мого закордонного паспорта зробили чудо і змусили сумлінно виконуючого обов’язки дядька віднестись з розумінням і сказати мені щось на кшталт “най буде”:).

Проте на цьому пригоди не закінчились...

Подорож як наслідок шляху, пройденого по дорозі

Змушую себе писати якомога більше про своє стажування просто на нет-буці, про всі емоції і відчуття, починаючи від самого початку, щоб нічого не забути. 

Є трохи часу перед виходом на роботу, тому скопіпащу перший пост (заготовки готувались кілька днів) і поставлю сюди, щоб не збиватись з графіку і не плутатись потім в подіях).

Є в мене одна така цікава, назвемо це річ: рівно настільки, наскільки я ненавиджу збирати речі і везти їх до транспортного засобу, настільки ж я обожнюю дорогу. З неї починається подорож, а подорож - це вже цікаво. Чи їдеш ти в Крихівці пижиком, чи летиш трьома літаками в Нову Зеландію - немає значення, всерівно це ТВОЯ подорож, щось сокровенне і лише тобі зрозуміле.

Я не зможу висловити всі ті відчуття, які переповнюють мене під час будь-якої подорожі, але їх чудово може висловити наступне відео: