Нова подорож: Варшава, Польща

Настав час для серії нових історій про подорожі. 
Я завжди мріяла і мрію побачити різні-різні куточки нашого безкрайнього круглого блакитного м’ячика. Тому, гадаю, живе свідчення побаченого, такий собі записник-щоденник, допоможе не упустити з часом цікавих деталей цих чудесних моментів.

фото з Гугла

Отож, на даний момент я в мандрівці у Польщі, а конкретно – у Варшаві. Ну, якщо бути максимально точним – в цю секунду і в наступні секунд так 9900 я в зручному загальному вагоні польського потяга, який саме везе нашу групу з Варшави до міста Торун на екскурсію. Вагон теплий, внутрішньою будовою нагадує автобус – по 2 м’яких кріслах з кожного боку, внизу під кожним трохи заляпаним дощем вікном – металева коробочка приблизно 15х20см з пакетиком для сміття. Пейзаж за вікном мало чим відрізняється від центрально-українського, лише лісу поки що не видно.

Шведське “м’яско” по-сербськи, або За кулісами концерту Hammerfall (ФОТО)

Mood: excited

Music: Hammerfall

Одразу попереджу: тільки якщо ви терпіти не можете хеві-метал – не читайте далі, вам, ймовірно, не сподобається). Для будь-яких інакших відповідей – welcome і сподіваюсь, наступні хвилин 25 будуть витрачені не намарно:).

В четвер, 1 грудня, мені неймовірно пощастило побувати на концерті відомої шведської хеві-метал групи Hammerfall, які зараз мають турне по Європі. Причому не просто пройти безкоштовно на шоу, а взяти у ньому безпосередню участь, працюючи 1 день в команді організаторів за кулісами. 

Moo-shema – завдання мого стажування

Пора уже написати пост не лише про своє нове місце роботи в компанії SuperDot, а й про задачі, які виконую і ЩО тут власне роблю, тим паче, що зараз трохи є часу для блогу).

Перші дні в компанії я знайомилась з продуктом, над яким працюватиму протягом цілого стажування і створювала міні-проект благодійної фундації для однієї компанії.

Отож, моїм завданням є робота над Moo-shema – новим творінням компанії, яке вони хочуть випустити на ринок для широкого вжитку. Виглядає воно ось так, як на малюнку, і називається Moo-shema ("мушема"):

Moo-shema called "Zunge zaigen"

"Неробочі" робочі п'ятниці:) (ФОТО)

Як ви уже знаєте, робота в мене класна, колектив веселий, а п'ятниця в SuperDot-і – якось вже так склалось – часто прикольно і неформально завершує робочий тиждень. Буде аж ніяк не зайвим поділитись фотографіями, особливо через те, що більшість із них дуже кумедні, самі побачите:)).

От наприклад, однієї  з п'ятниць я готувалась до презентації нашої культури на всім відомому Global Village в шопінг-центрі Delta City, і з самого ранку притарабанила в офіс 2 торби, набиті сувенірами, буклетами, прапорами, стрічками і нашими цукерками (до слова, половину з того мені забезпечило рідне посольство тут, у Сербії, за що їм велике спасибі). 

Як воно - жити в Белграді (ФОТО)

Пора лягти на папір одній з  найбільш очікуваних розповідей та одному з найкращих спогадів за час мого перебування у Сербії: про життя у Белграді.

Белград, як я вже писала, дуже схожий на Київ. Така ж багата архітектура в старому місті – так називається центральна частина столиці Сербії, та новітні високі будівлі у районі Новий Белград. В принципі рівень життя і розвитку – на тому ж рівні, що й в столиці України. Звісно, є і явно не мало відмінностей.

Київ, на мою думку (з того, що я бачила), більше розвинений у плані інфраструктури, особливо (в порівнянні) у його спальних районах. Більше височезних будинків, більше різних гіпер- та супермаркетів, закладів з найрізноманітнішими споживчими послугами і т.д., більше наворочених машин (джип, наприклад, у Белграді рідко зустрінеш!).

Зате Белград мені здається спокійнішим, привітнішим, і загалом віддалені райони – це неймовірна краса крутих звивистих вуличок з невеликими будиночками, маленькими подвір'ями, засипаними хрустким золотим осіннім листям, які мені чомусь нагадують Середземномор’я. Якось тут так автентично, душевно, мабуть так, як воно й є всюди на Балканах)…

Хоч я тут уже місяць, але ще далеко не все бачила, тому, думаю, більше замість мене розкажуть фотографії (фото в "люцькій" якості див. скоро ВКонтакті та на Facebook), а я лише допишу свої коментарі:).

Ну, і для підсумків того, ЩО мені наразі найбільше запам’яталось про столицю Сербії, невеликий список вражень:

Going out та їстівні традиції Сербії

Правду мені говорила Наталя про те, що українці порівняно зі сербами відпочивати не вміють). Так і є: нема в них такого, щоб на вихідні не було якихось планів. Причому вихідний починається не пізніше, ніж в п’ятницю ввечері.

Я не встигла ще добре вивчити, ЧИМ САМЕ серби займаються з вечора п’ятниці по неділю, однак going out саме по кафе в місті в них теж є доволі модним). Кафешки я для себе поділила (може й доволі суб’єктивно, але таке вже склалось  враження) на два види: 1 – кафе, де можна попоїсти, 2 – кафе, де можна попити. Так, щоб було і те і друге – то це вже ресторан).   

До першого виду ту, наприклад, відносяться пекАри - типу булочних, однак тут вибір випічки просто неймовірний – тут можна купити і піцу, і різні сандвічі, і рогалики, булочки, круасани з солодкою і солоною начинкою, бУреки (див. попередній пост), міні-піци і всяка всячина до кольОру до вибОру). Отак приблизно виглядає середньостатистична перкара:

пекара в Белграді

Вікенд в гостинному Ніші. Частина 2 (ФОТО)

16 жовтня, Неділя. Дорога додому

Зранку я, Карім, Діана з Румунії та Рафаель з Бразилії, котрі уже завершують своє соціальне стажування в Ніші, зібрали всі свої національні символи, сувеніри тощо, я і Діана одягнули вишиванки (бо в Румунії вона теж є традиційним одягом) і відправились на Глобал Віледж на центральну площу міста.

Свято пройшло непогано, ми, стоячи за столами, які представляли наші країни, розповідали трохи про свої країни школярами, яким тутешні стажери викладали англійську, показували відео, презентації, національний одяг, сувеніри тощо. Жителі і молодь Ніша теж підходили, розпитували, питали «по чому продаєм»;)). Я зав’язувала усім охочим жовту і синю стрічки на їхніх зап’ястках – на пам'ять)). Один сивий дядько в капелюсі і просторому пальто був охочий трохи побалакати і ламаною російською розказував про свої знання українських міст, питався про життя в нашій країні. Прикольно було, коли наступного дня, коли ми з ним випадково зустрілись в пекарі, він мене впізнав навіть в капюшоні, привітався, спитав «Како сі?» («Як ся маєш?»)

Starting at Superdot

This post will be in English, because my Serbian friends and colleagues will be eager to read it without trashy Google translation :).

As you know, I went on professional AIESEC internship to Serbia for 3 months to work and gain experience in marketing sphere. I was asked a lot of times “Why Serbia?” and my answer always used to be “Because I liked the company and the job description”. And it turned out, that I’ve definitely got the point when decided to come here.

My first day in Superdot was my very first work day actually). It was only AIESEC where I used to work sometimes the whole day, but in the company for sure it’s pretty different and serious).