Хороші речі трапляються з тими, хто чекає

Що ви відчуваєте, коли здійснюється одна з найбільших життєвих мрій, черговий пункт з вашого Bucket list, коли хочеться вкотре сказати: “Життя вдалося!”? У мене була така мрія дитинства – здавалося б, далека і абстрактна, проте вона реалізувалась буквально два тижні тому :). Я потрапила на живий концерт Bon Jovi!!!

Це – круте відчуття. Тут не вистачить ні слів, ні твітів, ні фоток, ні навіть відео-звітів у якості HD. Це треба спробувати бодай раз у житті. Щиро бажаю кожному пережити подібне :). А щоби розповідь видалась не лише натхненною чи сентиментальною, а й практичною, розповім, чого мені коштувало здійснення цієї мрії. 

Ще зимою я дізналась, що у червні Bon Jovi приїжджають у Польщу, і відразу вирішила: така нагода випадає нечасто, треба їхати. Замовили квитки онлайн, відкрили візу, спланували подорож - наступні кілька місяців пішли на всі приготування. Очікування довгожданної миті було дійсно хвилюючим, я мільйон разів уявляла собі, як воно буде на концерті, якими будуть стадіон, сцена, публіка і сама група, хоча те, що довелось побачити вживу, ні з чим не можна порівняти :).

І от, нарешті, Гданськ, 19 червня 2013 року, PGE Арена.

Легендарна американська рок-група Bon Jovi дає свій перший концерт у сусідній Польщі – мабуть, ближче до України вони ще не наближались. Потім бувалі розповідатимуть, що саме шоу у Гданську запам’ятають надовго – воно стало чи не найграндіознішим серед усіх інших у турі "Because We Can". 
 
Чому саме Bon Jovi? 

Є не так багато музикантів, на чий концерт я б хотіла обов’язково потрапити. Bon Jovi, Three Days Grace, David Garrett, Apocalyptica, HammerFall. Це ті, чий квиток я точно захочу дістати, якщо вони наблизяться меш ніж на 700 км від кордону України. Але Bon Jovi для мене особливі :)

Докорінно помиляються ті, хто вважають їх виконавцями однієї пісні – It’s My Life – хоча, ніде правди діти, років зо 5 тому я вважала точно так само. Потім я відкрила для себе всю їхню музику. А хіт "It’s My Life", до речі, побачив світ аж у 2000 році, тоді як пік популярності групи припав якраз на знамениті 80-ті. 

“Always”, “Living on a Prayer”, “Wanted Dead or Alive”, “You Give Love a Bad Name”, “Runaway”, "Bad Medicine”, "I'll Be There for You", "Born to Be My Baby", “Lay Your Hands on Me”, “Bed of Roses”, "Thank you for loving me", "Raise Your Hands" – це ще неповний перелік їхніх найвідоміших пісень, хоча б одну з яких обов’язково чув кожен, не завжди відаючи, що це - Bon Jovi!

Повернемось до шоу. 

Що не кажіть, а вміють американці робити шоу, особливо для аудиторій розміром 30000+. 
Друге, що вразило найбільше – вчасність (бо першим враженням була власне сцена). Концерт почався о 8 вечора (!), як і написано на квитку. Ніяких півторагодинних чекань на виконавців – уже за 15 хвилин до священної години відеоряд на екранах почав відображати повідомлення “Showtime in 15…10, 5 minutes”. Отака от повага до глядача.

До слова, помітила, що іноземних виконавців зазвичай не чекають рекордно довго. На концерті HammerFall у Белграді (Сербія) у грудні 2011го, коли музиканти через незалежні від них причини під час переїзду через Румунію запізнились на свої саундчеки та репетиції на майже 9 годин, шоу розпочали всього лиш із 40-хвилинною затримкою.

Перед виступом Bon Jovi нас розігрівав польський гурт IRA, які мають доволі важке, однак мелодійне звучання, за що я дозволила собі охрестити хлопців польськими “Three Days Grace”. Українському року трохи бракує групи в схожому жанрі/манері. 

IRA почала свій виступ з цікавого інтро - класичного "Адажіо" Барбера - твір, який особисто для мене є одним із найсильніших шедеврів музики, відомих досі. Почути цю мелодію на рок-концерті було несподіванкою, втім, це було ефектно. Не встигла я отямитися від першої порції мурашок, які прокотилися кількома хвилями по руках і обличчю, як польські рокери плавно перейшли до вступу свого треку Mój Bóg. Дивно, але польська публіка грілась порівняно довго... Мабуть берегли сили для головних персон цього вечора.

Тепер про сцену… 

Здається, уже з допомогою самої сцени 50-річні музиканти Bon Jovi вирішили довести публіці, що їх ще рано списувати з рядів світових рок-легенд. Велетенський блакитний 1959 Buick Electra 225, точніше – передня частина його елегантного кузова, зі симпатичними подвійними фарами та написом "Bon Jovi" фірмовим шрифтом на місці значка марки. Сама сцена розташовувалась попереду кузова - там, де у машини радіаторна решітка. Зрештою, ось фото, на якому все красномовно зображено :).

Навіть нерухомим цей подіум - хвала знаменитій епосі рокових 80-их - справляв неабияке враження, а що вже й казати про той момент, коли шоу почалось і ввімкнули освітлення! Всі частини машини, які можна було зробити екраном для відео, були перетворені на екран. Велетенський відеоряд і менші відео-доріжки. Ретельна задумка і промальовка сюжетів до кожного треку. Вражала взаємодія камер із натовпом фанів! Звук - очікувано на рівні. Картинка – супер, "квадратиків" не порахуєш :). Колосальна робота графіків, монтажників, режисерів. Оце так підготовка до концерту!

І попри всілякі технічно бездоганні штуки, це був дуже емоційний і душевний концерт.

По-перше, добру третину глядачів складала аудиторія 35+, що не дивно, враховуючи, що вершина слави Bon Jovi припала якраз на молодість чи юність цих людей.

Другий момент – те, як публіка вітала музикантів. А все тому, що Польща чекала на Bon Jovi 30 років. Сам Джон сказав зі сцени: "It took us thirty years to get here. I don’t know why it took us so long. We’ll see you again – we'll definitely come back". Наче у відповідь на ці слова, трохи згодом на трибунах почали передавати велетенський плакат з надписом “Good things come to those who wait. Thank you”. 

...Коли тільки прозвучав вступний саунд, і на сцені по черзі з’явилися всі музиканти групи (Jon вийшов, як і годиться, останнім), жінка, що стояла переді мною, просто розплакалась від щастя. І я впевнена, вона була не одна, судячи по коментарях під численними відео з концерту.  

Я теж не втрималась від сліз захвату, вперше почувши улюблену "It’s My Life" наживо, коли разом з Джоном геть увесь стадіон проспівав цілу пісню – від початку до самого кінця. 

Кожнісіньке слово рядків “Ти не просто обличчя з натовпу. Твоє життя не вічне. Зараз або ніколи. Це твоє життя”  відбивалося ехом не лише від безкінечних трибун, а й десь усередині, змушуючи по-справжньому і без сумнівів вірити кожного присутнього в те, що це – правда, що так і повинно бути! :)

Іншим найзворушливішим моментом був той, коли Джон раптово вийшов вперед один на неосвітленій сцені, у біло-червоній футболці польської збірної з номером "1" на грудях, тримаючи в руках акустичну гітару, і, попросивши відеооператорів показати крупним планом щось у натовпі, почав грати вступ якоїсь пісні... Буквально за декілька секунд камери вихопили потрібний кадр, і на великих екранах з’явилося зображення хлопця, що підніс догори вузький довгий плакат. Камера сфокусувалась на тексті, і весь стадіон зашаленів, прочитавши: “I got a ring in my pocket. I’m gonna ask her to marry me if you sing Never Say Goodbye”. Тут усі зрозуміли, яку пісню почав співати Джон. Публіка ще радісніше загула, коли хлопець на екрані став на коліно перед своєю дівчиною, витягши з кишені чорну коробочку :). Хтось у натовпі кричав «Скажи ТАК!», хтось радісно аплодував, дівчата плакали. А тим часом щасливий хлопець поцілував свою розчулену дівчину. Джон доспівав приспів і привітав новоспечених наречених, хоч його голос потонув у реві кількадесятитисячного натовпу... :)

Навіть відсутність легендарного гітариста Річі Самбори у лавах Bon Jovi не позначилась на якості звучання і самому шоу. Звісно, з ним було би ще крутіше, але Джон відпрацював своє на всі 200! Кожну пісню Bon Jovi завершували так, наче на біс. Повна віддача.

Жаль, що цього разу вони не зіграли свій хіт “Bed of Roses”. Як видно на багатьох концертних відео, під час виконання цієї пісні Джон полюбляє витягти на сцену котрусь із фанаток і потанцювати з нею, змушуючи коліна дівчат підкошуватись від несподіваного щастя :))

Зате останню пісню – баладу Always – знову співав весь стадіон :). Скажена енергетика!

Минуло майже два тижні після концерту, а мене й досі "тримає" на емоціях і спогадах :).
Уже стоячи в натовпі другої фан-зони там, на гданському стадіоні, все ще не вірилось, що моя мрія побачити Bon Jovi така близька до реальності... А зараз я знаю, що в цьому всьому немає абсолютно нічого нездійсненного – тільки головне дуже-дуже захотіти. До речі, наші сусідка по хостелу розповіла, що це був 7 чи 8 концерт Bon Jovi, який вона бачила за своє життя, хоч живе вона аж в Оренбурзі. Що не кажіть – справжні фанати :).

І на десерт: скільки коштує мрія?  

На 1 особу
Квиток на концерт у 2-ій фан-зоні – 190 злотих (~475 грн) 

Віза: 35євро + 200грн за консульські послуги + приблизно 50 грн. за страховку і фотки
Дорога автобусом з Жешува до Гданська: 160 злотих в 2 боки (~400 грн)
Дорога до Жешува: (ч-з Львів, піший перехід на кордоні з Шегині до Медики, маршруткою до Перемишля і потягом до Жешува) - 154 грн.
Проживання в Гданську 3 ночі: 120 злотих (~300 грн)
Громадський транспорт у Гданську за 4 дні (мінімум 6 злотих на день): 24 злотих (~60 грн)
Харчування у Гданську за 4 дні (берем з розрахунком 40-50 злотих на день): 160-200 злотих (300-500 грн.).
Всього: 2300-2500 грн. Максимум.

Багато це чи мало? Насправді, усе відносно. Як на мене, можливість здійснити одну із мрій зі свого Bucket list ціною однієї середньостатистичної з/п - класна можливість :). Принаймні, воно того варте!

P.S. Далі буде: історії з подорожі Польщею, зокрема про те, чого ні в якому разі не варто робити на гданському автовокзалі після 21.00.